Кіммерійці – найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали на території степного Півдня. Вперше згадуються в письменах в VIII –VII ст. до н. е. Кіммерійці були пастухо-землеробним плем’ям. В 7 ст. до н. е. були вигнані скіфами з території Північного Причорномор’я в Малу Азію. Кіммерійці – перші кочові вершники.
Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кочували у степах Казахстану, Уралу, Поволжя, з другого ст. до н. е. панівне положення у степах Північного Причорномор’я перейшло від скіфів до сарматів. Кінець їх панству поклали нашестя гоплів (середина III ст.) та гунів (кінець VI ст.) Пам’ятники сарматів на території України , Усть-Каменські кургани. Сармати являли собою не єдине родинне плем’я, а слабо пов’язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні.
Сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, брали участь у війнах, одягались, як чоловіки. Сармати торгували китайським шовком, кавказьким кришталем, напівкоштовним камінням у Ірані та Індії.
Таври - основне населення горяних та передгірних районів південного Криму у першому тисячолітті до н.е. Від їх найменування походять назви Кримського п. – острова Таврида, Таврика, Таврія. Перші свідчення о таврах маються у Геродота (5 ст. до н.е.). У кінці другого століття таври попали під власть Понтійського царства.
Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок.
Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи.
Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.
У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам це було початком їхнього кінця.
Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, учистилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
минусы
Бюрократия. Без бумажки ты букашка. Это, наверное, справедливо для большинства стран Европы. Но в России многие вопросы можно решить намного быстрее и эффективнее. Здесь тоже прогресс не стоит на месте, и некоторые вещи наконец-то начали уходить в электронный вид и интернет, но Россия ушла в этом отношении намного вперед. А пока «пришлите мне вот эту бумажку». Письмом. Через почту. С маркой. Да все именно так. Бумажку, письмом с маркой.
Рандеву. Везде, всегда и во всем. И вам нужно назначать встречу задолго не только с врачом или продавцом (да, вы не ослышались, с продавцами в специализированных магазинах тоже придется назначать рандеву), но вам нужно назначать это рандеву даже с друзьями или соседями, чтобы посидеть и попить вина. Если тебе что-то захотелось «сейчас и здесь», то с высокой долей вероятности у тебя ничего не получиться, потому что «рандеву». Также если тебе нужно что-то Например, не работает газовый котел зимой, а рандеву можно назначить только через 3 дня. Или у ребенка температура близкая к критической, а рандеву у врача только завтра. Или вызывайте скорую.
Завышенные цены на товары и услуги. Высокая стоимость жизни. Берем соседнюю Германию, Нидерланды или Испанию. И продукты, и лечение у врача, и мебель, и строительные материалы, и аренда грузовой машины для переезда – все будет дешевле. При этом такого же качества. Или даже лучше. Франция достаточно дорогая страна. Неоправданно дорогая. При этом зарплаты меньше чем в той же Германии или Нидерландах, сравнимы с испанскими. Знаю еще одну такую «дорогую» страну – Норвегию, но там и зарплаты соответствующие.
Режим работы ресторанов и магазинов. Сейчас они нас уже выдрессировали, но сначала было трудно. Не успел покушать с 12 до 14 – нигде нормальной еды до 19 часов не поешь. Магазины в субботу и воскресенье, и в обычный день после 20 ч. все закрыты. Успевай в будний день с 9 до 20. Примерно тогда же, когда ты сам работаешь.
плюсы
Добрые и искренние люди. Позитивный настрой и отношение во всем. Философское отношение к жизни. Знаю, что такое же население (в основном) в Нормандии. В остальных департаментах Франции уже все несколько иначе.
Спорт. Повальное увлечение спортом в любом возрасте. Все бегают, плавают, серфят, занимаются всякими пилатесами и йогами. Причем буквально все. Очень редкие индивидуумы не заняты каким-то спортом. Особенно поражают местные дедушки (но бодрые такие), в 70-80 лет серфищие и летом, и зимой, каждый день, почти в любую погоду и волну.
Климат. Те, кто жил или живут в Бретани со мной наверное поспорят. Но субъективно мне очень нравится океанский бурный и переменчивый климат. Ветра, дожди, солнце, тучи, снова солнце и тишина – и все это за несколько часов, а иногда и минут. Климат, не просто как климат, а еще воздух. Который можно зачерпывать ложками и кушать. Такой он плотный, насыщенный и вкусный.
Вежливость и доброжелательность. В большинстве своем искренняя. Этот пункт повторяет первый. Но он не о людях, а об общей атмосфере и отношении друг к другу. Все водители в автобусах условные «друзья», не просто привет-пока, но и обсудить что-то можно. Родители детей в школе. Булочники. Продавцы на рыбном рынке. Водопроводчик. И просто любой прохожий. Пока добегаю свои 5 км от дома до моря по лесу, здороваюсь и обмениваюсь «внутренними» улыбками, в среднем 30-50 раз с абсолютно незнакомыми мне людьми. Исключение кассы в магазинах. Вот там эта разговорчивость «выходит боком» - твои лишние минуты в очереди, чтобы две тетушки обсудили сегодняшнюю погоду.
Кухня. Очень похожа на средиземноморскую. Зелень, овощи, морепродукты, ну и сыры, сыры, куда же без них. Основные, локальные блюда очень все вкусные и полезные. Может поэтому здесь все такие стройные. Хотя есть пару-тройку локальных блюд с жирным мясом, да. Но тоже вкусные.