КИЕВСКОЕ КНЯЖЕСТВО - древнерусское княжество во 2-й трети XII века - 1470 году.
Столица - Киев. Образовалось в процессе распада Древнерусского государства Первоначально Киевское княжество, помимо своей основной территории, включало Погорину (Погорынье; земли по реке Горынь) и Берестейскую волость (центр - город Берестье, ныне Брест). В Киевском княжестве находилось около 90 городов, во многих из них в различные периоды существовали отдельные княжеские столы: в Белгороде Киевском, Берестье, Василёве (ныне Васильков), Вышгороде, Дорогобуже, Дорогичине (ныне Дрохичин), Овруче, Городце-Остерском (ныне Остёр), Пересопнице, Торческе, Треполе и др. Ряд городов-крепостей защищал Киев от половецких набегов по правому берегу реки Днепр и с юга - по рекам Стугна и Рось; Вышгород и Белгород Киевский обороняли столицу Киевского княжества с севера и запада. На южных границах Киевского княжества, в Поросье, расселились служившие киевским князьям кочевники - чёрные клобуки.
На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника тителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.
Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася, сміливість, з якою Сковорода йому відповів: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок». Цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не має права судити про якість викладання.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокутували його й
І високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. І Григорій Савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низько самотньої людини. Відмовив Сковорода навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»
Объяснение:
Решающим в объединении Италии оказался путь сверху, а не революционный путь.
Итальянцы всегда осознавали свою национальную идентичность, но единое государство Италия возникло в ходе Рисорджименто только к 1870 году.
Мадзини и Гарибальди смогли поднять на борьбу и революцию 1948 -1949 годов народные массы.
Но у революционеров отсутствовало умение "договариваться" и революция была подавлена.
Создание подлинного государства требовало нечто большего чем умения поднять народные массы. Поэтому настоящим "отцом" Рисорджименто стал Кавур, сумевший объединить различные силы и разрозненные государства для создания единого государства Италия.
Роль Мадзини и Гарибальди после создания Италии была минимальной. Хотя конечно они остались национальными героями.