Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова
Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».
Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.
В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького holo-caustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).
Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, у Дробицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.
Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками, Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування. Українці перетворювалися на людей «третього сорту». Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади. Загалом в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн осіб мирного населення і 1,3 млн військовополонених.
Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. Із України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн осіб.
Партии либерального направления в начале века не покушались на свержение существующей власти. Они предполагали улучшать политику государства эволюционным путём. РАзрабатывать и вводить такие законы, чтобы и страна развивалась, и граждане улучшали бы свою личную жизнь. Для этого представители либеральных сил и стремились с избирательной системы попасть в высшие эшелоны власти, туда, где законы придумывают и принимают. Ну а революционные силы то, чего хотели - добились в октябре 1917 года. Совершили государственный переворот, упразднили прежнюю власть и начали хозяйствовать сами. Правда, после переворота эти самые революционные силы меж собой перегрызлись, как пауки в банке и победили пауки-большевики. Всяких левых и правых эссеров, анархистов и прочих сожрали.
Причины: Первоначально основной причиной конфликта являлась закрытость огромного китайского рынка для западной торговли. Все иностранные державы должны были торговать только через уполномоченные китайские фирмы и только в портовой зоне в южной провинции Гуандун, не заходя в города, и таким образом не имели возможности самостоятельно выходить на китайский рынок, а китайские компании-монополисты диктовали свои цены. Не меньшие неудобства представляю и то, что иностранцам было запрещено селиться в китайских городах и прежде всего в Гуанчжоу – столице провинции Гуандун (Кантон), открывать там свои консульства, гостиницы, а поэтому иностранцам приходилось жить в портовой зоне, а то и вообще на кораблях. Конечно, с точки зрения западной торговли середины XIX в. такие порядки не могли не считаться дикими и архаичными, тормозящими развитие как торговых, так и дипломатических отношений, Китай же по-прежнему смотрел на иностранцев как на «варваров» и высокомерно не считался ни с какими предложениями по упорядочиванию торговли.
Итоги: в результате Первой опиумной войны начался раздел Китая иностранцами. И как следствие – стремительный рост китайского национализма и ненависти к иностранцам. Но, как оказалось, Китай не спешил выполнить все обязательства, которые были навязаны ему по итогам Первой опиумной войны. В Китае бушевал целый ряд народных восстаний, восстали мусульманские кланы, в самом центре Китая разворачивалась одно из мощнейших в истории Азии восстание Тайпинов. Одним словом, выполнение соглашений с иностранцами было далеко не основной проблемой для Китая в тот момент. Опиумные войны стали страшным национальным унижением для Китая, который до этого времени считал себя единственным центром цивилизации. Впрочем, была и другая сторона последствий опиумных воин – Китай стал открываться для западных технологий и инноваций, западной системы образования и медицины, по всей стране начали создаваться современные миссионерские школы и больницы, но цена за такой прогресс была заплачена очень высокая.
За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:
Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.
Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.
Підрив біологічної сили слов'янських народів.
Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.
Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.