Відповідь:
Англія, Франція, Німеччина та Україна: економічна історія. Реферат
У рефераті подано відомості про економічну історію Англії, Франції, Німеччини та України в ХІХ - ХХ століттях
Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII - першій половині ХІХ, ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст.
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині - нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж-в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу - будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.
У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності - 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.
Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.
Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислове розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд. франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.
Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося 1500-2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму - 205 млрд. крб., - яка в п'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру - майже 1,2 трлн крб.
Борьбу стал британский монарх Эдвард III, прежний согласно исходной направления потомоком запошивочного короля Филиппа IV Изящного с династии Капетингов. Уже после кончины в 1328 г. Карло IV, конечного агента непосредственный отрасли Капетингов, и коронации Филиппа VI (Валуа) в соответствии с салическому закону, Эдвард сообщил о собственных правах в галльский престол. Кроме данного, самодержцы дискутировали с-из-за значимой в финансовом взаимоотношении сфере Гаскони, фиктивно пребывавшей в имущества британского короля, однако по сути контролировавшейся Францией. Помимо этого, Эдвард хотел возвратить местности, растерянные его папой. С собственной края Имя VI призывал с Эдуарда III известности его независимым монархом. Примирительный оммаж, заключённый в 1329 г., никак не ублажил буква 1 с краев. Но в 1331 г., встретившись с внутренними трудностями, Эдвард принял Филиппа королём Франции и сохранил собственные требования в галльский престол (в взаимообмен в данное британцы сберегли собственные полномочия в Гасконь) .
В 1333 г. Эдвард пустился в пул в борьбу с каледонским королём Давидом II, союзником Франции. В обстоятельствах, если интерес британцев существовало приковано к Шотландии, Имя VI принял решение использовать происшествием и добавить Гасконь. Но борьба очутилась эффективной с целью британцев, и Давыд ранее в июле был должен убежать в Францию уже после погрома присутствие Халидон-Хилле. В 1336 г. Имя стал создавать проекты согласно проведению посадки в Английские острова с целью коронации Астероид II в Каледонском престоле, одновременно рассчитывая соединение Гаскони. Агрессивность в взаимоотношениях 2-ух государств нажарилась вплоть до границы.
Осенью 1337 годы британцы предприняли нападение в Пикардии. Их оказали поддержку фландрские мегаполиса и феодалы и мегаполиса юго-веста Франции.
[править]
Состояние вооружённых мощи Франции в преддверии битвы
Французская войско к времени основы битвы заключалась с бесчеловечного средневекового ополчения, военнослужащий, вызванных в борьбу в субконтрактной базе (в их количество вступали равно как простолюдины, таким образом и агенты знати, с какими власть выводить произносимые либо писчие договоры) и зарубежных наёмников (в их количество вступали и подразделения известных генуэзских арбалетчиков) [2] . Армейскую верхушку собирали подразделения бесчеловечного ополчения. К периода основы инцидента количество рыцарей, сподручных нести орудие, сочиняло 2350—4000 бойцов [2] . Средневековое класс к этому периода начало почти замкнутой племенем. Концепция общей армейской повинности, официально имевшаяся в Франции, к периода основы битвы почти пропала. Мегаполиса, этим никак не меньше, существовали готовы демонстрировать большие армейские контингенты, содержавшие конницу и артиллерию. Все без исключения бойцы приобретали оплату из-за собственную работу. Мотопехота количественно превышала конницу.
[править]
Первый стадия
Первый стадия битвы был эффективным с целью Великобритании. Эдвард в протяжение 1-ый года битвы смог сделать вывод альянсы с правителями Тельных государств и бюргерами Фландрии, но уже после некоторых бесплодных кампаний объединение развалился в 1340 г.. Дотации, оттеняемые Англией немецким дворянам, а кроме того расходы в сущность войсках из-за рубежом повергли к банкротству британской казны, очень стукнув согласно пафосу Эдуарда. В 1-ый периодах Страна сезанна и пармезана располагала преимуществом в океан, беря судна и моряков с Генуи. Данное побуждало стабильные страхи вероятной опасности проникновения Франции в Английские острова, то что заставляло власть Великобритании следовать в вс затраты, закупая в Фландрии древесину с целью постройки кораблей. Равно как б в таком случае буква существовало, галльский флотилия, мешавший посадке британских полков в материк, был почти целиком истреблен в мореходном бою присутствие Слейсе в 1340 г.. Уже после данного вплотную вплоть до окончания битвы Великобритания располагала первенством в океан, осуществляя контроль Ла-Манш.
В 1341 г. грянула борьба из-за бретонское наследие, в каковой Эдвард поддержал Жана -де Монфора, а Имя — Карло -де Блуа. В протяжение последующих года борьба проходила в Бретани, а городок Ванн ряд один раз передавался с ручек в ручки. Последующие боевые кампании в Гаскони обладали непостоянный результат с целью двух краев.