Просветительная деятельность.
Объяснение:
На рубеже ХІХ-ХХ вв. в общественно- педагогическом движении России значительный вес приобрели вопросы внешкольного образования взрослых, т.к. очень высоким был процент неграмотности взрослого населения.
Идеи школьного образования поддерживали и развивали Н.И. Пирогов, К.Д. Ушинский, Н.А. Корф, Н.В. Чехов и другие деятели просвещения. Заботу об организации внешкольного образования взяли на себя не государственные, а общественные организации и частные лица.
В условиях культурной отсталости важную просветительную роль играли народные чтения популярных книг, брошюр, газетных и журнальных статей, проводившиеся в особых аудиториях для неграмотного и малограмотного населения.
Чаще всего народные чтения проходили в школах, куда по вечерам или в праздничные дни допускались, кроме учащихся, их родители и местные жители.
В Бахмутском уезде в 1905 г. такие чтения проводились в 30 училищах.
Большое распространение получила такая форма просветительской деятельности, как организация воскресных школ для взрослого населения.
Первые воскресные школы возникли в 70-х годах. Они устраивались при детских народных школах для неграмотных взрослых, не получивших начального образования. Учителя, работавшие в этих школах, не получали денежного вознаграждения.
В просветительской деятельности важную роль играла организация народных библиотек. В 1897 г. в Екатеринославской губернии функционировало 18 открытых для местного населения народных читален и 16 библиотек при училищах.
В Юзовке под непосредственным руководством Юза, его сыновей и
управляющих подавлялось создание любых организаций среди рабочих. Они резко противостояли любым попыткам рабочих организовать собственные кружки просвещения, библиотеки, фонды взаимной профсоюзы, которые рассматривались как инструменты революции.
Просветительские кружки для взрослых были разрешены в Юзовке только с начала XX в., и они были первыми в Донбассе.
Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансільванії, Молдавії, Валахії.
Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України. Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
