Третий крестовый поход (1189—1192 года)
В марте 1190 года войска Фридриха переправились в Азию, двинулись на юго-восток и, после страшных лишений, пробились через всю Малую Азию; но вскоре после перехода через Тавр император утонул в реке Салефе. Часть его войска разошлась, многие погибли, остальных герцог Фридрих привел в Антиохию, а потом к Акре. В январе1191 года он умер от моровой язвы. Весной прибыли короли французский (Филипп II Август) и английский (Ричард Львиное Сердце) и герцог Леопольд Австрийский. По дороге Ричард Львиное Сердце победил императора Кипра, Исаака, который вынужден был сдаться; его заключили в сирийский замок, где держали почти до самой смерти, а Кипр попал во власть крестоносцев. Осада Акры шла плохо, вследствие раздоров между королями французским и английским, а также между Ги де Лузиньяном и маркграфомКонрадом Монферратским, который заявил, по смерти жены Ги, притязание на иерусалимскую корону и женился на Изабелле, сестре и наследнице умершей Сибиллы. Только12 июля 1191 года Акра сдалась после почти двухлетней осады. Конрад и Ги примирились уже после взятия Акры; первый был признан наследником Ги и получил Тир, Бейрути Сидон. Вскоре после этого отплыл на родину Филипп II с частью французских рыцарей, но Гуго Бургундский, Генрих Шампанский и много других знатных крестоносцев остались в Сирии. Крестоносцам удалось нанести Саладину поражение в битве при Арсуфе, но из-за нехватки воды и постоянных стычек с мусульманскими отрядами армия христиан не сумела отвоевать Иерусалим — король Ричард дважды подходил к городу и оба раза не решился на штурм. Наконец, в сентябре 1192 года было заключено перемирие с Саладином: Иерусалим остался во власти мусульман, христианам было лишь позволено посещать святой город. После этого отплыл в Европу король Ричард.
Обстоятельством, несколько облегчившим положение крестоносцев, была последовавшая в марте 1193 года смерть Саладина: раздел его владений между его многочисленными сыновьями стало источником междоусобиц среди мусульман. Вскоре, впрочем, выдвинулся брат Саладина, аль-Малик аль-Адиль), который овладел Египтом, южной Сирией и Месопотамией и принял титул султана. После неудачи третьего крестового похода в Святую землю стал собираться император Генрих VI, принявший крест в мае 1195 года; но он умер в сентябре 1197 года. Некоторые отряды крестоносцев, отправившиеся ранее, всё-таки прибыли в Акру. Несколько ранее императора умерГенрих Шампанский, который был женат на вдове Конрада Монферратского и носил поэтому иерусалимскую корону. Королём выбран был теперь Амори II (брат Ги де Лузиньяна), женившийся на вдове Генриха. Между тем, военные действия в Сирии шли неудачно; значительная часть крестоносцев вернулась на родину. Около этого времени немецкое госпитальное братство св. Марии, основанное во время 3-го крестового Похода, было преобразовано в тевтонский духовно-рыцарский орден.
мінойська цивілізація
найдавнішим осередком цивілізації в європі був острів крит. час виникнення мінойськоі цивілізації - межа ііі-іі тис. до н.е. у цей час на криті з'являються химерні споруди — палаци. головна резиденція правителів знаходилася в кносі. тут же жив легендарний владика криту — цар мінос. греки називали палац міноса "лабіринтом". незважаючи на видиму внутрішню хаотичність будівлі, палац справляв враження цілісного архітектурного ансамблю. у палаці було все необхідне для спокійного й зручного життя його мешканців. будівельники палацу передбачили навіть водопровід, каналізацію, систему вентиляції й освітлення. під час розкопок кноського палацу археологи знайшли багато різноманітних творів мистецтва й художнього ремесла, виконаних з великим смаком і майстерністю. це свідчило про високий рівень розвитку гончарства, ювелірної справи, живопису та ін. центральною фігурою мінойського пантеону була велика богиня — "володарка". поруч з великою богинею, утіленням жіночності й материнства, символом вічного відновлення природи знаходилося божество, що уособлювало в собі руйнівні сили природи — грізну стихію землетрусу, силу розбурханого моря. ці явища у свідомості мінойців були пов'язані з образом могутнього й лютого бога — бика. на деяких мінойських печатках божественний бик зображений у вигляді фантастичної істоти з бичачою головою, що відразу ж нагадує нам більш пізній грецький міф про мінотавра. релігія відігравала величезну роль у житті мінойського суспільства, свій відбиток абсолютно на всі сфери його духовної і практичної діяльності. вищою монархічною владою була "теократія" (один з різновидів монархії, коли світська й духовна влада належать одній і тій же особі). цар вважалася особою священною й недоторканною. на той час крит був високорозвиненою державою, де споруджувалися мости, зрошувальні канали, прокладалися дороги, водопроводи. при цьому обов'язково здійснювався державний облік у всіх сферах за глиняних табличок. мінойська держава мала широкі торговельні зв'язки з єгиптом, сирією та іншими країнами. колонії і торгові факторії виникали на островах кікладського архіпелагу, на острові родос і навіть на узбережжі малої азії, у районі мілета. розквіт мінойської цивілізації припадає на xvi-xv ст. до н.е. у середині xv ст. до н. е. крит пережив катастрофу, рівної якій острів не знав за всю свою багатовікову історію. майже всі палаци й поселення були зруйновані, уцілілі мешканці покинули благодатний колись край, запустіння прийшло сюди на тисячоліття. після такого удару мінойська культура вже не змогла більше ніколи відродитися. одні вчені вважають, що загибель мінойської держави була наслідком виверження вулкана на острові фера. інші вчені схиляються до думки, шо винуватцями катастрофи були греки-ахейці, які вторглися на крит з материкової греції.