В политической системе средневековой России церковь занимала одно из центральных мест. Церковное управление строилось по тину светского. Па службе у церковных иерархов находились бояре и вооруженные слуги. Структура и компетенция церковной организации, ее административные и судебные полномочия определялись специальной правовой системой - церковным правом. Земельные и иные богатства церкви обеспечивали ее относительную экономическую независимость от государства и позволяли играть важную политическую роль. Положение средневековой церковной организации можно определить как государство в государстве. В подобной ситуации стало естественным стремление государства включить церковные институты в общую структуру государственного аппарата, решить определенный круг проблем за счет церкви.
С середины XVI века проводимая государством церковная политика была направлена на ограничение привилегий церковной организации. Наибольшую остроту приобрело решение во о церковном землевладении, о судебных и тарханных правах, о вмешательстве церкви в дела государства.
Цель работы состоит в изучении возникновения и восстановления института патриаршества в России .
В соответствии с этим определены задачи работы :
изучить историю возникновения и возобновления патриаршества в России
Назвать и определить основной вклад патриархов с возникновения патриаршества и до наших дней.
Проанализировать деятельность патриархов Московских и всея Руси.
1. Учреждение патриаршества в России
Патриаршество на Руси было введено в 1589 году при царе Феодоре Иоанновиче, сыне Ивана Грозного. К этому времени русское государство успокоилось от внутренних и внешних бед, и вместе с возвышением самодержавной власти московского царя и расширением государственной границы России рас и возвысилась в своем внешнем положении Российская Церковь. В территориальном и материальном отношении Московская митрополия превосходила многие патриархаты, и нередко иерусалимский, антиохийский и другие патриархи приезжали в Москву за милостыней; кроме того, константинопольский патриарх после завоевания Константинополя турками (1453) находился в тяжкой зависимости от турецкого султана. В таких условиях патриархам была понятна русского царя, благочестивого Феодора Иоанновича, освободить русскую Церковь от подчинения константинопольскому патриарху и дать российскому митрополиту сан патриарха.
Первым патриархом стал московский митрополит Иов. Было введено патриаршее богослужение, первосвятитель получил особые одежды.
Когда царь Феодор Иоаннович заботился об учреждении патриаршества, он в благочестивом усердии желал возвеличить Русскую Церковь этим высоким саном, а Промысел Божий приготовлял в лице патриархов для Русской Церкви и народа хранителей и поборников Православной веры. Патриаршество была введено незадолго до начала Смутного времени. В страшное время самозванцев, когда Россию чуть не погубили безначалие и чужеземная власть, именно патриарх, пользующийся самым высоким уважением и авторитетом у русских людей, один направлял действия народа к России.
Патриарх Иов принял активное участие в защите независимости страны: он разослал грамоту, чтобы в храмах ежедневно служили молебны об успехе царя Бориса Годунова над самозванцем, он обличал в храме тех, кто нарушил присягу русскому царю бояр вразумлять народ. В то время, когда многие присягнули самозванцу, патриарх Иов остался тверд, за что претерпел поругание. При захвате Москвы сторонниками самозванца, злодеи во время Литургии ворвались в алтарь и стали рвать с Иова святительскую одежду; затем, после многих издевательств, святителя заключили в монастырь.
ответ:Найславнішим українським боярином усієї нашої історії був Костянтин Костянтинович князь Острозький. Батько його, Костянтин Іванович, був славний і загальновідомий, але син значно перевищив батька своєю славою. Та і з усього роду Острозьких Костянтин Костянтинович був найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури. Народився Костянтин на початку 1527 року в м. Турові. У Хрещенні названий був Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали й друге ім'я — Костянтин. Сучасники справедливо вважали його "некоронованим королем України". Костянтин Острозький зібрав у своїх руках величезне багатство, — йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл, це крім того, що князь поприписував до різних церков та монастирів. Найбільше цікавився князь Костянтин справами церковними та освітніми і віддав їм усе своє життя. Князь активно підтримував діяльність братств, а також рішуче виступав проти підпорядкування православної церкви католицькій. Бувши чоловіком досить заможним, князь Острозький мав нахил і до меценатства. Як православний, він не тільки щоразу виступав на захист віри свого народу, а й на свої кошти будував храми, допомагав монастирям. Відомо, наприклад, що саме він протягом тривалого часу фінансово підтримував Києво-Печерську Лавру. І заслуги його перед цим монастирем, та й узагалі перед православ'ям, було гідно поціновані. Князь Костянтин Острозький глибоко заглянув у життя свого народу, особливо в життя православного духовенства, і ясно побачив, що йому сильно бракує освіти. Він порівняв освітній стан свого духовенства зо станом його в Європі, і прийшов до висновку, що він конче мусить закладати школи, де мають навчатися кандидати на духовенство, а також наша інтелігенція. Намагаючись протидіяти поширенню чужих впливів, православні засновують свої освітні заклади. Так, у сфері освіти з'являється новий тип школи – греко –словяно -латинська, у навчальному процесі якої органічно поєднувалися давньоруська традиція й новітні надбання західноєвропейської думки. Першим освітнім закладом такого типу в українських землях стала Острозька академія, заснована князем. У своїх стінах вона зібрала цвіт тогочасної української та зарубіжної інтелектуальної еліти. Її викладачами були Г.Смотрицький, В.Суразький, Д.Наливайко, чужоземці – відомі вчені К.Казимирський, Я.Лятош, К.Лукаріс, який незабаром став патріархом константинопольським. Костянтин Острозький багато своїх сил і свого значення віддавав на оборону рідного українського народу й православної віри його. Час був надзвичайно тяжкий — католицтво всією своєю силою вдарило на український народ та на його віру. І Костянтин Острозький став найбільшим оборонцем і своєї нації, і своєї віри. За час князя Костянтина місто Остріг стало найвидатнішим культурним осередком, куди зверталися очі і всієї України, і всієї православної церкви. Князь Костянтин Острозький не в своїх коштів, щоб відкрити друкарню в м. Острозі. І ця друкарня у той страшний час, коли католицтво з новими уніатами, своїми ж відступниками православної віри, стали смертельно бити і українську націю, і її православну віру, випустила 25 високовартісних видань релігійних та релігійно-полемічних на оборону України та її віри. Серед цих видань була й Біблія 1581 року, яка принесла Україні та православній церкві віковічну славу серед усього слов'янського світу. Князь Костянтин Острозький усе своє життя був вірним сином України та православної церкви, був для них наймогутнішим і найревнішим оборонцем. Україна й православна церква поєднались для нього в одне ціле, і він віддавав їм свої сили та свої впливи. І треба сильно підкреслити, що це він робив у найтяжчі часи життя українського народу. Ще з молодих літ Костянтин Острозький будує по своїх маєтках православні церкви, й щедро їх обдаровує. У себе в м. Острозі він побудував гарну Свято-Троїцьку церкву. На своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков. Постійно дбав і про те, щоб усі ці церкви мали належне освічене духовенство. Князь Костянтин Острозький завжди й невпинно давав православним свою підтримку перед польським королем, по судах, по різних канцеляріях. Часто давав потребуючим матеріальну поміч.
Він навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Поринаючи думками крізь багатовіковий р та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчувається його потужна і цілюща життєва наснага, велика творча енергія, природна міць, сила і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів.
Человек творец своего уюта, дома; сильный челове, не подвластный ситуациям...