ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – держ. утворення на зх. Київської Русі, що склалося з Галицької землі й Волинської землі зі столицею в м. Галич (давній). Засноване 1199 Романом Мстиславичем, який об'єднав Волинське князівство з Галицьким князівством. Ця подія реконструюється за свідоцтвами польс. хроністів, насамперед Вінцентія Кадлубка. Певно, Роман утвердився в Галичі за підтримки краківського кн. Лєшека Білого. Нове держ. утворення трималося переважно на військ. силі та авторитеті князя. До смерті князя (1205) в ньому так і не склалися спільний адм. апарат, системи судочинства й збирання данини, неоднаково міцною була влада князя на всій його тер.: Волин. князівство мало усталену центр. владу, його земельна аристократія гуртувалася навколо князя; Галицьке князівство мало послаблену князівську владу і сильне та політично амбіційне боярство (див. Галицькі бояри). Тер. Г.-В.к. більш-менш остаточно сформувалася лише в 40-ві – 50-ті рр. 13 ст. На поч. 13 ст. виникли міста на пн.-зх. рубежі Волині з Польщею: Уг-ровськ (нині с. Угрусь), Верещин (нині с. Верещин), Стовп (нині с. Столпьє) і Комів (нині с. Кумов; усі в Польщі), що разом із Берестям склали міцну оборонну лінію. У 1-й чв. 13 ст. уперше названі в літописі на рубежі Волині з Польщею м. Орельськ (нині не існує), Ухані (нині с. Хасиньє) і Щекарів (нині м. Краснистав, обидва в Польщі), наприкінці 30-х рр. на зх. кордоні побудовано Холм. З'явилися фортеці на галицькому пд. рубежі, по середньому Дністрі: Каліус (пізніше с. Калюс у Хмельн. обл.; нині виключено з облікових даних), Рогожин (нині с. Рогізне Жидачівського р-ну Львів. обл.), Онут (нині село Заставнівського р-ну Чернів. обл.) і Плав. У 2-й пол. 1220–30 рр. на Волині зводяться могутні фортеці Кременець і Данилів, які 1241 не змогло здобути військо Батия. На сх. рубежі Волині збудовано фортеці Торчев, Колодяжин та Ізяслав . Князівська влада в Г.-В.к. майже завжди була не досить сильною, аби об'єднати під однією рукою удільні князівства на Волині й придушити боярську опозицію в Галичині. Наслідком цього були, зокрема, нерівномірність заселення територій обох земель і виникнення там міст, різна ефективність держ. управління та збирання данини і діяльності суду. На місцях, особливо в Галицькій землі, була майже необмеженою влада феодалів, васалами котрим служили середні й дрібні землевласники. Галицькі бояри мали великі земельні володіння, будували могутні замки, нерідко володіли цілими містами. Вони були величезною соціально-політ. силою, яка успішно протистояла князям аж до середини 1240-х рр.: спочатку Романові Мстиславичу, а далі його наступникам – Романовичам. Консолідацію держ. структури Г.-В.к. загальмувала феод. війна, розпочата галицьким боярством проти центр. влади після смерті Романа Мстиславича 1205. Бояри повстали проти вдови Романа Анни та її малолітніх синів Данила і Василька (див. Данило Галицький, Василько Романович). Г.-В.к. розпалося на удільні князівства. В його окремих волостях і містах влада перейшла до удільних князів і навіть бояр, які раніше сиділи там намісниками і "держателями" галицького та волин. князя. У зх. ч. Волині самостійними князями стали небожі Романа Мстиславича – Олександр Всеволодич у Белзі та його брат Всеволод у Червені, у сх. – брати Романа в перших – Інгвар Ярославич у Луцьку (деякий час володів і Володимиром, нині м. Володимир-Волинський) і Мстислав Ярославич Німий у Пересопниці. У Галицькій землі стали князювати закликані боярством і підтримані київ. кн. Рюриком Ростиславичем Ігоровичі (сини черніг. кн. Ігоря Святославича): Володимир Ігорович (у Галичі), Роман (у Звенигороді Галицькому), Святослав і Ростислав, які претендували і на Волинь. Княгиня Анна з дітьми подалася до Польщі. Союзники Романа – угор. король Андраш II і краківський кн. Лєшек Білий, які зобов'язалися захистити права його дітей на галицько-волин. престол, самі прагнули заволодіти Г.-В.к. Ігоровичі спробували придушити боярську опозицію, стративши кількох бояр. Та при підтримці угрів восени 1211 бояри скинули Ігоровичів і повісили в Галичі Романа, Ростислава та Святослава. Далі Галич не раз переходив з одних рук до ін., там майже постійно стояла угор. застава та інколи правили сини угор. короля. На Волині утвердився ворог Романовичів – белзький кн. Олександр Всеволодич.
Объяснение:
Основные причины заключения церковной унии:
- Стремление властей ослабить влияние православного русского государства на православных Речи Прсполитой ( даже скорее ВКЛ, так как в Польше доминирует и всегда доминировал католицизм )
- Стремление католической церкви расширить свое влияние на восточные земли ( ибо во главе униатской церкви стоит папа римский )
- Противоречие между католиками и православными в РП ( ибо униатская церковь это компромисс, православные сохраняли свою обрядность и богослужение также велось на разных языках , а во главе стоял папа римский ).
Итог: образование униатской ( грекокатолической ) церкви.
Объяснение:
Причин завоевания Ассирии множество, однако можно выделить некоторые особенно значимые:
Во-первых, армия Ассирийцев не располагала необходимым количеством оружия для отражения атаки на один из своих главных городов (Экаллатуум). Когда кровожадная армия Египетского шейха Азаза Абуна напала на столицу, ассирийцев застали врасплох. Египтяне вырезали всё населения города, не щадя ни женщин, ни детей. Так пала главная столица Ассирии.
Во-вторых, правитель Ассирийского государства (Атсус Вакабуус) предал свой народ во время осады и подался в бега, воспользовавшись единственным кораблем, стоящим на реке Нил вблизи города Экаллатуум. Он, вместе со своими приближенными, отправился в сторону Атлантического океана, пока его народ погибал в битве с египетскими захватчиками.
Как-то так.