Хотя древнегреческая религия стала предметом научного интереса раньше других нехристианских религий, изученность и понимание ее до сих пор находятся в неудовлетворительном состоянии. В этой области крепко держатся некоторые укоренившиеся представления, в значительной степени односторонние или просто ошибочные.
Например, греческую религию нередко до сих пор считают "религией красоты", как определил ее еще Гегель. Эта идеализация религии древних греков основана на крайне одностороннем знакомстве с ней, главным образом по поэмам Гомера и по классическим статуям и храмам богов. В действительности же здесь налицо недоразумение. Гомеровский эпос есть несомненно высокохудожественное творение, но о религии греков, даже той самой эпохи, когда возник этот эпос, он дает лишь слабое и однобокое представление. Отношение Гомера к богам, нередко весьма непочтительное, вызывало большие сомнения у самих греков античной эпохи. Что касается классических произведений греческой скульптуры и архитектуры - статуй и храмов богов, то они действительно являются неподражаемыми образцами красоты и художественной гармонии, но они характеризуют скорее высокое развитие изобразительного искусства классической Греции, чем религиозные верования греческого народа. Статуи Фидия, Скопаса, Праксителя, храмы Иктина, Калликрата и другие творения, в сущности, так же мало дают представлений о греческой религии, как, например (если взять сравнение из другой эпохи), великие произведения Микельанджело, Рафаэля, Тициана о характере христианской религии.
Другая ограниченность в понимании греческой религии состоит в том, что ее зачастую рассматривают только со стороны мифологии. Верно, что греческая мифология богата, разнообразна, красочна, но сводить к ней всю религию или хотя бы видеть в мифологии самую характерную сторону греческой религии - большая ошибка. Обрядовая сторона этой религии, а равно ее социальное оформление, политическое значение, классовая роль представляют собой не менее важные и интересные аспекты изучения религии древних греков.
Третий предрассудок в отношении греческой религии заключается в тенденции рассматривать ее как простое продолжение и развитие гипотетической религии праиндоевропейцев. Правда, этот взгляд, идущий от основателей мифологической школы (Якоба Гримма, Макса Мюллера и др.), в настоящее время уже мало кем поддерживается в литературе. Отто Керн еще в начале XX в. вполне правильно указывал на необходимость отказаться от мнения, что греческая религия есть остаток "праиндогерманского" культа. Мыльные пузыри сравнительной мифологии лопнули. "Эллинские боги созданы в Элладе, и их понять можно только в Элладе"*, - говорил Керн.
Четвертый ошибочный, обывательский взгляд на греческую религию состоит в том, что ее нередко смешивают с римской религией. Так как римляне, издавна соприкасаясь с греками, пытались сблизить их богов со своими, то с тех пор и пошла привычка говорить о "греко-римских" богах либо называть греческих богов латинскими именами. На самом деле религии античных греков и римлян были глубоко различны.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
Хотя древнегреческая религия стала предметом научного интереса раньше других нехристианских религий, изученность и понимание ее до сих пор находятся в неудовлетворительном состоянии. В этой области крепко держатся некоторые укоренившиеся представления, в значительной степени односторонние или просто ошибочные.
Например, греческую религию нередко до сих пор считают "религией красоты", как определил ее еще Гегель. Эта идеализация религии древних греков основана на крайне одностороннем знакомстве с ней, главным образом по поэмам Гомера и по классическим статуям и храмам богов. В действительности же здесь налицо недоразумение. Гомеровский эпос есть несомненно высокохудожественное творение, но о религии греков, даже той самой эпохи, когда возник этот эпос, он дает лишь слабое и однобокое представление. Отношение Гомера к богам, нередко весьма непочтительное, вызывало большие сомнения у самих греков античной эпохи. Что касается классических произведений греческой скульптуры и архитектуры - статуй и храмов богов, то они действительно являются неподражаемыми образцами красоты и художественной гармонии, но они характеризуют скорее высокое развитие изобразительного искусства классической Греции, чем религиозные верования греческого народа. Статуи Фидия, Скопаса, Праксителя, храмы Иктина, Калликрата и другие творения, в сущности, так же мало дают представлений о греческой религии, как, например (если взять сравнение из другой эпохи), великие произведения Микельанджело, Рафаэля, Тициана о характере христианской религии.
Другая ограниченность в понимании греческой религии состоит в том, что ее зачастую рассматривают только со стороны мифологии. Верно, что греческая мифология богата, разнообразна, красочна, но сводить к ней всю религию или хотя бы видеть в мифологии самую характерную сторону греческой религии - большая ошибка. Обрядовая сторона этой религии, а равно ее социальное оформление, политическое значение, классовая роль представляют собой не менее важные и интересные аспекты изучения религии древних греков.
Третий предрассудок в отношении греческой религии заключается в тенденции рассматривать ее как простое продолжение и развитие гипотетической религии праиндоевропейцев. Правда, этот взгляд, идущий от основателей мифологической школы (Якоба Гримма, Макса Мюллера и др.), в настоящее время уже мало кем поддерживается в литературе. Отто Керн еще в начале XX в. вполне правильно указывал на необходимость отказаться от мнения, что греческая религия есть остаток "праиндогерманского" культа. Мыльные пузыри сравнительной мифологии лопнули. "Эллинские боги созданы в Элладе, и их понять можно только в Элладе"*, - говорил Керн.
Четвертый ошибочный, обывательский взгляд на греческую религию состоит в том, что ее нередко смешивают с римской религией. Так как римляне, издавна соприкасаясь с греками, пытались сблизить их богов со своими, то с тех пор и пошла привычка говорить о "греко-римских" богах либо называть греческих богов латинскими именами. На самом деле религии античных греков и римлян были глубоко различны.