Що говорять сучасники та історики про діяльність «великого гетьмана» прочитайте наведені оцінки та виділіть протилежні. як ви вважаєте, чим можна пояснити таке різноманіття? яка (які) з наведених оцінок збігаються з вашими думками? чому? український історик в’ячеслав липинський (поч xx ст.) нації нашої вийшов один з найбільш геніальних державних мужів східної європи, який для україни зробив більше, ніж слушно прозваний «великим» петро зробив пізніше для московщини. бо петро великий тільки реформував готову вже а богдан хмельницький творив нову європейську й одночасно укріплював західну культуру в україні в обличчю постійної татарської й московської небезпеки зі сходу — і серед української громади, яка вся від верху до низу носила шаблі при боці і яка кожної хвилини готова була кинутись до оружної боротьби сама поміж собою. із подорожніх нотаток павла алеппського описуючи своє враження від гетьмана хмельницького, павло алеппський підкреслює: «так ось він, хмель, якого слава й ім’я рознеслися по всьому світу». подорожні нотатки сирійського архідиякона павла алеппського описують подорож антіохійського патріарха макарія україною у 1654 і 1656 рр. історик михайло грушевський він був «людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями. але цих здібностей не вистачило йому для розв’язання історичного вузла українського життя. як провідник, двигач і насильник мас він показав себе дуже яскраво, але політиком був невеликим і, поскільки керував політикою своєї козацької держави, виходила вона не дуже на україні нікого так не любили, хвалили та не проклинали, як хмельницького». сучасний історик наталя яковенко найбільшим досягненням хмельницького у процесі національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування козацько-гетьманської держави — війська запорозького (1648—1764). у всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, хмельницький виступає як державний діяч великого формату. це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом війська запорозького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. б. хмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти, але й цілу провідну верству козацько-гетьманської держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, навали москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця xviii ст. із літопису самійла величка бог послав їм, як мойсея, людину на ймення богдан хмельницький, і дав йому підставу й розум визволити від такої тяжкої кормиги лядської вільний малоросійський народ, і віднайти йому сподівану свободу.
Жизнь рабов в Древнем Риме:
Рабство было распространено в Риме.
Но рабы чаще всего были иностранцами, которых взяли в плен во время боевых действий. Но пленные были не всеми рабами, а только большинством. Рабы «поставлялись» из Сирии, Греции, Малой Азии.
Несмотря на то, что не все рабы были иностранцами «раб» и «иностранец» были синонимами. Из-за этого появилось расистское мнение о том, что некоторые расы и существуют только для того, чтобы быть рабами. Например, о таком мнении писал Цицерон.
Вообще, в Древнем Риме было 3 источника рабов:
• Война поставляла пленных – будущих рабов
• Римляне занимались морским разбойничеством (пиратством)
• Должники, которые не смогли вернуть долг (сначала он получал льготный месяц, и если не платил, то становился рабом своего кредитора; или отец мог продать своих детей).
Но римляне не могли быть рабами по закону Петелия, который это запрещал. По этому закону, рабами могли быть только иностранцы, серьезные преступники и банкроты.
Рабы выполняли определенные функции (всего их было 146), при том, что они делились на тех, кто трудился в имении (familia rustica) и на тех, кто трудился на город (familia urbana).
Рабы делились на тех, кто управлял, они делились по родам занятий, кто-то обслуживал господина, а кто-то госпожу, они были домоправителями, бухгатлерами, кассирами, управляли домами, покупали припасы, были привратниками, сторожами, гардеробщиками, накрывали на стол, наливали вино, были специальные рабы, о которых вытирали руки после еды и так далее.
Положение рабов в Риме не было завидным.
Они плохо питались, но не голодали, работали с утра до вечера, вынуждены были трудится в тяжелых условиях на мельницах, носили на шее жернова или доски, постоянно бились крутом. Когда рабы болели их не личили, а отвозили на остров Эскулапа умирать. Раб не был человеком, он был вещью.
В империи такого положения уже не было. Если господин убил раба, продал в проституцию, в гладиаторские игры – он сядет в тюрьму.