вся совокупность мер позволила добиться определенных успехов в развитии аграрного производства. в 1953-1958 гг. прирост сельхозпродукции составил по сравнению с предыдущими пятью 34%. за тот же период было освоено 42 млн. га целинных и залежных земель. но коренного улучшения в развитии сельского хозяйства не произошло. реорганизация мтс, выкуп сельскохозяйственными предприятиями у мтс техники на условиях подорвали многих хозяйств. непоследовательность аграрной политики проявлялась и в других преобразованиях, затронувших агросферу. начался новый этан укрепления колхозов и расселения неперспективных деревень. осуществлялись массовые преобразования колхозов в государственные сельскохозяйственные предприятия (совхозы). действовали силовые методы отраслями агросферы. в конце 50-х годов стала проводиться линия на свертывание личных подсобных хозяйств, на сокращение находящегося в личной собственности крестьян поголовья скота. усилились волюнтаристские методы руководства сельским хозяйством. после визита н. с. хрущева в сша (1959 г.) всем хозяйствам - но его настоянию — рекомендовалось переходить к посеву кукурузы. результатом непродуманных мер стало обострение продовольственной проблемы. в связи с сокращением государственных резервов зерна начал регулярно покупать его за рубежом. нарастало недовольство деятельностью руководства партии и правительства. все более активно и открыто стали высказываться соображения о необходимости изменений в центральном руководстве. теперь часто пишут и говорят о заговоре против н. с. хрущева, на самом деле просто созрели условия, возникла острая необходимость изменений в высшем руководстве партии и страны. в цк партии образовалась группа деятелей, взявших на себя непростую — заменить н. с. хрущева на посту первого секретаря цк и председателя совета министров . это было рискованное дело, связанное с возможными тяжелыми последствиями в случае неудачи. в 1964 г. завершилась политика реформ, проводимых н. с. хрущевым. преобразования этого периода явились первой и наиболее значительной попыткой реформировать советское общество. стремление руководства страны преодолеть сталинское наследие, обновить политические и социальные структуры удалось лишь отчасти. проводимые по инициативе сверху преобразования не принесли ожидаемого эффекта. ухудшение ситуации вызвало недовольство политикой реформ и ее инициатором - н. с. хрущевым. в октябре 1964 г. н. с. хрущев был освобожден от всех занимаемых постов и отправлен в отставку.
ответ:
согласно летописи кадыр-али-бека, родословная эдиге восходит к абубекиру, у которого было два сына: керемет-азиз и джелал-ал-дин. последний являлся отцом баба туклеса, у которого было четверо сыновей. опираясь на другие источники, кадыр-али-бек утверждает, что сыновей было трое, один из которых похоронен рядом с каабой, другой — в крыму, третий — в ургенче. дальнейшая информация о предках эдиге в родословной, кадыр-али-беком, идентична родословной князей юсуповых . и урусовых.
персидские источники xv в. прямо называют эдиге сыном . состоял беклербеком (амир ал-умара) при хане левого крыла тимур-мелике б. урусе. последний был разбит тохтамышем в 1378 г. хан-победитель предложил перейти к нему на службу, но встретил гордый отказ, за это тохтамыш казнил беклербека.
собственными владениями беклербека эдиге в конце xiv — начале xv вв. считался эль мангытов в междуречье волги — урала — эмбы. наряду с тем, что эль мангытов являлся составной частью золотой орды, он был автономным образованием внутри улуса джучи[9][10]. по мнению в. в. трепавлова, восточные кипчаки[11] кочевавшие в нутаге мангутов стали мангытами.
отец и старший брат иса служили урус-хану, а едигей, по неизвестной причине, был вынужден бежать. спасаясь от урус-хана, вслед за молодым тохтамышем прибыл ко двору тамерлана, в войсках которого и начал свою службу. сестра едигея была женой тамерлана. ко времени похода тамерлана против тохтамыша в 1391 году был одним из главных эмиров (военачальников) войска. вскоре после разгрома тохтамыша едигей вместе с тимур-кутлуг-огланом и другим белоордынским эмиром кунче-огланом стал просить тамерлана отпустить их домой под предлогом сбора людей для армии тамерлана. поверивший им тамерлан отпустил военачальников на родину, где они стали проводить собственную политику (вернулся назад только кунче-оглан).
Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.
Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.