Тевтонці виживали завдяки комерції. У ній провідні ролі відігравали міста Торн, Кульм, Данціг (сучасні польські Торунь, Хелмно і Гданськ), що входили в Ганзу і контролювали торгівлю в Східній Прибалтиці. Продавали здебільшого полотно і бурштин, від яких одержували великі прибутки. Наплив срібла давав змогу карбувати монети, що ними розплачувалися в Польщі, Чехії, на українських просторах.
У тевтонських володіннях пліч-о-пліч проживали різні (корінні та прийшлі) народи, що заважало їх єдності. Адже місцеві городяни, прусські шляхтичі прохолодно ставилися до прибульців: їх сприймали як нахабних чужаків. Із другого боку, привілеї, зокрема, польської шляхти приваблювали багатьох із цієї, прибулої, еліти, унаслідок чого вона віддалялася від одноплемінників та схилялася до союзу з королівством. Такі суперечності підточували державу і стали внутрішніми причинами її падіння.
Объяснение:
В статье рассмотрены вопросы формирования и взаимовлияния ислама, иудаизма и христианства в диахроническом разрезе. Отношение к исламу в течение многих столетий как в христианско-богословской, так и в религиоведческой литературе отражало позиции христианских полемистов, которые рассматривали ислам как ересь, лжеучение, а самого Мухаммада представляли как лжепророка. Появление религиоведения в XIX веке не изменило принципиально отношения к исламу, а лишь добавило академические изыскания, направленные на то, чтобы представить ислам как религию, позаимствовавшую свои вероучение и культ из христианства, иудаизма и даже более древних семитических религий.