У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні України (на 1800 — близько 8 млн десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про триденну панщину (1796) Павло I мав намір регламентувати повинності селян. Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочаті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом ідей Великої Французької революції примусив Павла I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Разом з тим Павлом І видано указ що забороняє побудову церков «в малороссійском вкусе», себто в українському стилі (1801). Армія була реформована за прусським зразком.
Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії.
Українські прихильники автономії сподівалися, з приходом до влади Павла І, на послаблення централістської політики російської адміністрації (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження — Олександр Безбородько, Дмитро Трощинський, Віктор Кочубей, брати Андрій та Іван Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підкоморський суд (1796) та застосування норм магдебурзького права.
За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням О. Суворова). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом.
Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство, викликало ряд змов придворної аристократії — т. зв. «Смоленська змова» 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилась вбивством Павла I в ніч з 11(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.
Объяснение:
Объяснение тництво. Історія не знає меж, що відділяють одну культуру від іншої. Так епоха Відродження не відмежована різко від культури абсолютизму тництва. Ренесанс не пройшов для Європи безслідно. Нові релігійні напрями продовжують витісняти католицьку церкву. Продовжується боротьба з феодалізмом.
Буржуазії було не вигідно збереження феодального населення, тому вона боролася з пережитками феодалізму. Ідеологи тництва повною мірою відтворювали інтереси буржуазії, що розвивалася. Методами створення буржуазної держави вони вважали реформи, демократичні перетворення суспільства тництво тництво поширилося по всій Європі, досягши свого розквіту у Франції у XIII ст., ставши разом з матеріалістичною філософією ідейним передпосиланням до Великої французької революції 1789 -1793 рр. В той час воно було світоглядом передових людей, що були невдоволені існуванням феодального устрою, абсолютизмом і пов’язаною з ним католицькою церквою.
Манифест от 17 октября 1905 года имел большое значение для дальнейшей истории России. Его принял Николай II чтобы утихомирить нарастающие настроения и волнения в обществе а также чтобы привлечь на свою сторону больше сторонников. Он заключался в следующем:
Историческое значение Манифеста заключалось в распределении единоличного права Российского Императора законодательствовать, между, собственно, монархом и законодательным (представительным) органом — Государственной Думой.
Манифест, вкупе с Манифестом Николая II 6 августа 1905, учреждал парламент, без одобрения которого не мог вступать в силу ни один закон. В то же время за Императором сохранялось право распускать Думу и блокировать её решения своим правом вето. Впоследствии Николай II не раз пользовался этими правами.
Также, Манифест провозглашал и предоставлял гражданские права и свободы, как то: свобода совести, свобода слова, свобода собрания и свобода формирования объединений.
Таким образом, манифест был предшественником российской конституции.
Либеральная общественность встретила манифест ликованием. Цель революции считалась достигнутой, завершилось оформление партии кадетов, возник «Союз 17 октября» и другие партии.
и призвали все левые силы не признавать его.
Публикация манифеста также привела к наиболее массовым еврейским погромам в истории Российской империи - 690 погромов в 660 населенных пунктах. В период с 18 по 29 октября 1905 года было убито около 4 тысяч человек, ранено около 10 тысяч.
Подробнее - на -