Клуб был основан в июне 1789 года.
Объяснение:
Объяснение:
У 1862 році Гарібальді вирішив зробити новий похід до Риму під гаслом "Рим або смерть!". Але на цей раз король Віктор Еммануїл не підтримав його починання. Навпаки, він був оголошений бунтівником і проти нього була спрямована італійська армія. У гори Аспромонте волонтери Гарібальді зштовхнулися з військами короля. У бою Гарібальді був важко поранений в ногу, узятий під варту і поміщений у в'язницю, де знаходився до жовтня, коли був амністований королівським указом. Повернувшись на Капрера, Гарібальді писав, що роблячи свій ризикований похід він не очікував нічого гарного від уряду Ратацці, і розраховував тільки на поблажливість Віктора Еммануїла II, який не заперечував проти аналогічних дій Гарібальді в 1860 році. Але ситуація змінилася, а цього народний герой, далекий від політичних інтриг, зрозуміти не зміг. У 1866 р. Гарібальді знову взяв участь у війні проти Австрії. Він бився не на головному фронті і здобував перемоги, тому що в основних битвах італійці терпіли поразки від австрійців. Коли мир з Австрією був укладений, Гарібальді не пішов проти короля, не продовжив воєнні дії, а, корилися, розпустив солдатів. У результаті цієї війни до Італії була приєднана Венеція. Лише Рим залишився не включеним до складу держави. Останню спробу звільнити Рим Гарібальді зробив у 1867 році. Він покинув острів Капрера і поїхав з міста в місто. Пізніше це свою подорож по Італії він називав "хрестовим походом". Його поїздка, що почалася в лютому, збіглася з виборною компанією для оновлення складу парламенту. Виступаючи як один з кандидатів, він заявив про свою ненависть до папи і необхідність звільнити Рим. Всюди його вітав народ: у Флоренції, в Болоньї, в Феррарі. Саме в ці, заповнені публічними виступами місяці остаточно сформувалося політичне кредо національного героя Італії. Трохи пізніше він взяв участь у Міжнародному конгресі миру в Женеві, де спочатку був захоплено зустрінутий, але потім різкість його антикатолицьких висловлювань викликала протест, що змусив Гарібальді виїхати. Повернувшись до Італії, він опублікував у газетах 2 звернення із закликами йти на Рим, що послужило приводом для арешту. Під конвоєм його відправили на острів Капрера, але він утік і пішов походом на Рим на чолі 7 тис. добровольців. Однак населення Папської держави залишилося пасивним і не зробило жодної до гарібальдійцям. На результат бою з об'єднаними силами французьких і папських військ вплинуло також втеча частини волонтерів. у якому згодом Гарібальді звинуватив Мадзіні і його прихильників. Загін гарібальдійців був остаточно розбитий при Ментане. Третя спроба Гарібальді приєднати Рим провалилася. Остаточне об'єднання італійських земель відбулося в 1870 р. У зв'язку з початком франко-пруської війни французи залишили територію Папської держави. Італійські війська відразу увійшли в Рим, світська влада папи була скинута, а його землі приєднані до Італійського королівства. Гарібальді був відсторонений від участі у цьому завершальному етапі об'єднання Італії: монархії він уже не потрібен. Більше того, влада навіть блокували острів Капрера італійським флотом, перешкоджаючи відплиття з нього Гарібальді.
xvii век — важнейший этап в развитии рыночных торговых связей, начало формирования всероссийского национального рынка. в торговле хлебом в роли важных центров выступали на севере вологда, вятка, великий устюг, кунгурскии уезд; южные города — орел и воронеж, острогожск и коротояк, елец и белгород; в центре — нижний новгород. к концу столетия хлебный рынок появился в сибири. соляными рынками были вологда, соль камская, нижняя волга; нижний новгород служил перевалочно-распределительным пунктом.
в пушной торговле большую роль играли соль вычегодская, лежавшая на дороге из сибири, москва, архангельск, свенская ярмарка под брянском, астрахань; в
последней трети века — нижний новгород и макарьевская ярмарка, йрбит (ирбитская ярмарка) на границе с сибирью.
лен и пеньку сбывали через псков и новгород, тихвин и смоленск; те же товары и холсты — через архангельский порт. кожами, салом, мясом торговали в больших размерах казань и вологда, ярославль и кунгур, железными изделиями — устюжна железнопольская и тихвин. ряд городов, прежде всего москва, имели торговые связи со всеми или многими областями страны. немало посадских людей составляли особый «купецкий чин», занимаясь исключительно торговлей. зарождался класс купечества — предбуржуазии.
господствующее положение в торговле занимали посадские люди, в первую очередь гости и члены гостиной и суконной сотен. крупные торговцы выходили из зажиточных ремесленников, крестьян. в торговом мире роль играли гости из ярославцев — григорий никитников, наде я светешников, михайло гурьев, москвичи василий шорин и евстафий филатьев, дединовцы братья василий и григорий шустовы (из села дединова коломенского уезда), устюжане василий федотов-гусельников, усовы-грудцыны, босые, ревякины и др. торговали разными товарами и во многих местах; торговая специализация была развита слабо, капитал обращался медленно, свободные средства и кредит отсутствовали, ростовщичество еще не стало профессиональным занятием. разбросанность торговли требовала много агентов и посредников. только к концу века появляется специализированная торговля. например, новгородцы кошкины вывозили в швецию пеньку, а оттуда ввозили металлы.
большие размеры приняла в городах розничная торговля (в торговых рядах и шалашах, с лотков, скамей и вразнос) посадские мелкие торговцы ходили по с кузовом, наполненным различными товарами (коробейники); продав их, покупали у крестьян холсты, сукна, меха и прочее. из среды коробейников выделились скупщики. они осуществляли связь крестьян с рынком.
внешнеторговые операции с западными странами велись через архангельск, новгород, псков, смоленск, путивль, свенскую ярмарку. вывозили кожи и зерно, сало и поташ, пеньку и меха, мясо и икру, полотно и щетину, смолу и деготь, воск и рогожи и др. ввозили сукна и металлы, порох и оружие, жемчуг и драгоценные камни, пряности и благовония, вина и лимоны, краски и товары (купорос, квасцы, нашатырь, мышьяк и шелковые и хлопчатобумажные ткани, писчую бумагу и кружева и т.д. таким образом, экспортировали сырье и полуфабрикаты, импортировали изделия западноевропейской мануфактурной промышленности и колониальные товары. 75% внешнеторгового оборота давал архангельск — единственный и к тому же неудобный порт, связывавший россию с западной европой. в восточной торговле первенствующую роль играла астрахань. за нею шли сибирские города тобольск, тюмень и тара. казна и частные торговцы вели операции со странами средней азии и кавказа, персией и империей великих моголов в индии. с конца xvii в., особенно после заключения нерчинского договора (1689), развиваются торговые связи с китаем.
конкуренция иностранных купцов на внутреннем рынке вызывала коллективные протесты менее богатых торговцев. в 20 — 40-е годы они подавали челобитные, жаловались, что от своих промыслов «отбыли и оттого оскудели и одолжали великими долги». требовали ограничить операции иноземцев, а тех, кто несмотря на запреты властей вел розничную торговлю, высылать из страны.
наконец, в 1649 г. купцам запретили торговлю внутри страны, потом всех их выслали. причину в указе объяснили просто и бесхитростно: «государя своего карлуса короля убили до смерти». в произошла революция, и ее участники во главе с оливером кромвелем казнили своего монарха, что в глазах двора было проступком явно предосудительным и непростительным.
по таможенному уставу 1653 г. в стране ликвидировали многие мелкие таможенные пошлины, оставшиеся со времен феодальной раздробленности. взамен ввели единую рублевую пошлину — по 10 денег с рубля, т.е. 5% с покупной цены товара (1 рубль = 200 деньгам). с иноземцев брали больше, чем с купцов. новоторговый устав 1667 г. еще более усилил протекционистские тенденции в интересах торгово-промышленного сословия.
оглавление
Большая роль. Как минимум, стоит учесть его влияние и факт получения власти, не смотря на времена террора. Жаль только, что слишком большие аппетиты и политические войны довели конвент до Термидорианского переворота. В общем-то, якобинцы - это идеологи французской революции, а также её фактические лидеры и вдохновители, это и есть тот огонь революции, приводящий сначала к анархии, а потом к диктатуре.