Дивовижним у «Дон Кіхоті» видається саме те, що у ньому відсутня літературність, постійно поєднуються ілюзія та реальність, і це робить книгу такою комічною і водночас такою поетичною! Якими пігмеями видаються всі інші книги поруч із цією!
Г. Флобер
Світове визнання Мітелю де Сервантесу здобув роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський», який письменник почав писати, перебуваючи у в’язниці. На мій погляд, ця обставина має глибокий символічний зміст: один із найсвітліших героїв світової літератури. Лицар Сумного Образу, з’явився в уяві свого творця, коли той перебував за ґратами. Тож і не дивно, що центральною проблемою роману Сервантеса став конфлікт між ідеалом та дійсністю.
Збіднілий гідальго Алонсо Кіхано на старості літ під впливом читання лицарських романів, зі сторінок яких перед ним постав ідеальний герой, потрапив у полон дивної мрії — стати мандрівним лицарем. Щиро вірячи у правдивість описаного в романах, він вирішив теж «поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні небезпеки й біди, щоб, переборовши їх і подолавши, покрити ймення своє несмертною славою». Обравши собі звучне ім’я Дон Кіхот з Ла- манчі, перетворивши свою шкапу на Росинанта (тобто Перешкапу), вирушив гідальго мандрувати у пошуках справедливості.
Усі подальші дії роману відбуваються у двох вимірах: реальному, тобто дійсному житті, яке насправді оточує героя, та в уявному, ілюзорному, який існує лише в уяві, свідомості Дон Кіхота. Ось він прибув до корчми, де попрохав її хазяїна посвятити його в лицарі, бо без цього не можна здійснювати подвиги. Для Дон Кіхота це дійство — дуже важлива й серйозна подія, для хазяїна корчми й постояльців — лише незвична розвага, можливість поглузувати з дивака. Ось на шляху трапилися звичайні вітряки, які уява гідальго перетворила на лихих велетнів, і він сміливо кинувся в бій з ними, «бо змітати з лиця землі лихе насіння — то річ Богові мила».
Боротьба зі злом, яку Дон Кіхот обрав метою свого життя, — благородна справа. Проте наслідки його вчинків нерідко бувають негативними. Часто від подвигів страждає сам герой, як це було в бою з вітряками, або інші люди, наприклад, пастушок, якому лицар прагнув до Люди, що оточують Дон Кіхота, не сприймають його вчинків, глузують з нього, вважають божевільним. Мабуть, не випадково Сервантес своїм героєм зробив людину похилого віку. Його ідея лицарства — героїчна й прекрасна, але вона належить минулому. Благородні наміри, що виникають в уяві Дон Кіхота, у реальному житті нездійсненні, бо засоби їх утілення досить безглузді.
Постійне поєднання ілюзії та реальності призводить до загострення конфлікту між ідеалом та дійсністю. Проте водночас гострота цього конфлікту сповнює роман високою поезією подвигу в ім’я добра. І саме ця поезія робить роман Мігеля де Сервантеса безсмертним.
источник: Конфлікт між ідеалом та дійсністю - центральна проблема роману «Дон Кіхот» - Твори | ЗНО
Объяснения читай
ответ: Кра́сные во́доросли, или багря́нки[1] (лат. Rhodóphyta) — отдел водорослей, обитатели прежде всего морских водоёмов, пресноводных представителей известно немного. Обычно это довольно крупные растения, но встречаются и микроскопические. Среди красных водорослей имеются одноклеточные (крайне редко), нитчатые и псевдопаренхимные формы; истинно паренхимные формы отсутствуют. Ископаемые остатки свидетельствуют, что это очень древняя группа растений. Красные водоросли неоднократно переходили к паразитированию на других красных водорослях: как близкородственных (адельфопаразитизм), так и более удалённых (аллопаразитизм; Harveyella mirabilis, Choreocolax polysiphoniae)[2].