«Повесть временных лет» – летописный свод, составленный монахом Нестором в 1113 году. Повествует о судьбах русской земли. Мотивы «Повести…» : Любовь к Родине. Уважение к традициям отцов и дедов. Верность слову. Щедрость, скромность. «Се Повесть временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве начал первый княжити, и откуда Русская земля стала есть… » Основные события в «Повести временных лет» – войны (внешние и междоусобные) , основание храмов и монастырей, кончина князей и митрополитов – глав русской церкви. В состав «Повести временных лет» также включаются предания. Например, рассказ о происхождении названия города Киева от имени князя Кия; сказания о Вещем Олеге, победившем греков и умершем от укуса змеи, спрятавшейся в черепе умершего княжеского коня; о княгине Ольге, хитроумно и жестоко мстящей племени древлян за убийство своего мужа
Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Объяснение:
О главнейших и важных до пустим о войне