І він холодними вже устами поцілував у Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття! нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огне
Когда-то на Гавайях жил мальчик которого звали Кэй он очень хотел стать дельфинов, но он понимал, что это только в его мечтах. Из-за этого он любил каждый день ходить на море и с пирса смотреть как в море плавают дельфины и выпрыгивают из воды так быстро и красиво словно это во красивом сне. Однажды когда мальчик ходил по пирсу и чисто случайно упал в воду и потерял там сознание. Когда он очнулся то увидел, что его тело превратилось в дельфина с очень гладкой кожей и продолговатым носиком. После этого он увидел, что возле него плавают другие дельфины. Они ему рассказали, что ему пришлось отдать старое тело взамен на новое, чтобы выжить. Он был одновременно рад и печален, что больше не мог жить с мамой ведь дельфины могли сделать только одного им подобного. Он попращался с мамой и уплыл вместе со своей новой семьей. ⭕⭕⭕Дальше можно написать как он жил ⭕⭕⭕
Главный герой рассказа "Судьба человека" - Андрей Соколов. Это настоящий русский человек, Человек с большой буквы, со своей непростой судьбой. Ему многое пришлось в жизни пережить. Война забрала у него всю его семью, осиротила его, взрослого, много пережившего человека. Попав в плен к фашистам, он ведет себя достойно, не унижается, не пресмыкается перед врагом. Да по-другому и быть не могло. И вот закончилась война, и Андрей пытается вернуться к мирной жизни, но ему это плохо удается. С большим теплом описывает М.Шолохов то, как встретятся два одиноких человека, взрослый мужчина и маленький мальчик. Читая эти страницы, переживаешь за судьбу и Соколова, и Ванюшки. И опять Андрей ведет себя так, как подсказывает ему его большое, хоть и больное сердце. Он дает понять мальчику, что он его отец. И хочется верить, что у отца, вновь обретшего сына, все будет хорошо. Андрей вырасти приемному сыну настоящим человеком, таким же порядочным, как и он сам.
І він холодними вже устами поцілував у Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття! нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огне