роль композиції роману "герой нашого часу" у розкритті характеру печоріна
"герой нашого часу" — роман, що складається з п'яти повістей і розповідей, об'єднаних головною діючою особою — григорієм олександровичем печоріним. лермонтов розташовував ці частини не в хронологічній послідовності, а так, щоб, поступово нагнітаючи напруженість сюжету, зацікавити читача долею головного героя. складний і суперечливий характер печоріна розкривається у взаєминах з іншими персонажами.
зміст роману дозволяє відновити історію життя печоріна. хронологічно події розвиваються так. печорін за якусь провину (можливо — за дуель) висланий з петербурга на кавказ. по дорозі до місця служби він затримався в тамані, де випадково зіштовхнувся з контрабандистами. після якоїсь військової експедиції, де він, можливо, був поранений, печоріну дозволено користуватися мінеральними в п'ятигорську. тут відбувається його дуель із грушницьким. за неї печорін відправлений у віддалену фортецю, під командування максима максимича. виїхавши на два тижні у козачу станицю, він переживає історію з вуличем, а після повернення викрадає белу. потім його переводять у грузію, звідки герой повертається в петербург (можливо, вийшовши у відставку). через п'ять років потому, по дорозі в персію, він зустрічається у владикавказі з максимом максимичем і його випадковим попутником-офіцером — автором дорожніх заміток. повертаючись з персії, печорін умирає, а його щоденник публікує попутник максима максимича. за такого викладу сюжету композиція роману виглядала б так: "тамань"; "княжна мері"; "бела"; "фаталіст"; "максим максимич"; "передмова до "журналу печоріна".
а.а. фет был поэтом природы, он как никто другой умел изображать красоту пейзажей. он из современников наиболее ярко сумел показать внутреннюю взаимосвязь мира человека и природы.
первая строфа несет в себе идею стихотворения - это способность переносить неприятности, страдания и невзгоды, которая приносит жизнь.
в стихотворении изображаются два дерева, которые изувечил мороз («треснула… кора», «последние листы»), но они молча переносят страдания. к такой же стойкости перед лицом тяжелых жизненных обстоятельств поэт призывает и читателя.
они стоят, молчат; молчи и ты!
но деревья ждут прихода весны, которая придет и ее гений все наполнит жизнью и теплом. так и человек, по мнению поэта, должен знать, что все неприятности рано или поздно закончатся и пройдут: «для ясных переболит скорбящая душа».