Марусю Чурай називають малоросійською Сапфо за її страждальницьку життєву трагедію та ті пісні, які вона залишила по собі.
Марія Чурай народилась приблизно 1625 року в Полтаві у родині полкового осавула Гордія Чурая, який був знаменитий своїми виступами проти польських загарбників.
Вона була закохана в полтавського хорунжого Гриця Бобренка. У них зав’язались романтичні відносини. Дівчина пообіцяла чекати його з війни. Чекала довгих чотири роки. Коли Гриць повернувся, то жодного разу не навідався до дівчини, а згодом одружився на іншій. Марія не змогла пробачити зраду коханого і надумала помститись. Вона отруїла зрадника.
Марусю Чурай місцевим судом було винесено смертний вирок. В день страти прибув посланець від гетьмана Богдана Хмельницького з буллою, в якій говорилось, що за заслуги її батька та чудові пісні дівчину мають виправдати.
Душа дівчини не знала покою. І у віці 28-ми років вона помирає. За одними даними вона померла в Полтаві, а за іншими – у якомусь монастирі Московщини, де намагалась віднайти душевну рівновагу.
У 1987 році в місті Полтава було споруджено «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році було встановлено пам’ятний монумент, який розмістили навпроти музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.
Образ Марусі Чурай не раз використовували літератори. Найвідомішим твором, який присвячений українській піснярці є історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».
Ім’я Марії Чурай пов’язують з 23-ма піснями, які вона написала і які давно вже стали народними. Серед них найбільш відомими – «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Ой у полі вітер віє», «Посіяла огірочки», «За світ встали козаченьки».
XVIII век ‒ время необычайного рассвета русской культуры, науки и литературы. Эпоха просвещения, реформы Петра I, взаимодействие с наукой и культурой зарубежных стран выдвинули русскую культуру на новый уровень. Начинает свое развитиерусская национальная литература и русский литературный язык.
В начале 18 века русская литература переживала кардинальные изменения. Засилье церковной литературы постепенно и намеренно сменялось литературой светской. В этот период писатели, стихотворцы стали обращаться к теме личности, ее важности.
Огромную роль в это время сыграло творчество Феофана Прокоповича. Его трактаты и стихи были направлены на привлечение внимания к науке, искусствам. По его мнению, литература должна носить воспитательный характер для всех людей.
В 18 веке в русской литературе формируется первое самостоятельное направление ‒ классицизм.
Для классицизма характерно строгое соблюдение канонов и правил во всем ‒ в жанрах, сюжетах, образах, речи.
Герой произведений классицистов ставит прежде всего долг, а чувства ему приходится подавлять и разрушать в себе ‒ долг важнее чувства. Герой не развивается, он статичен, отсюда строгое деление героев на положительных и отрицательных.
Кроме того, классицисты пропагандировали идеи патриотизма, просвещения, гражданского долга.
Огромная роль в развитии русского стихосложения и русского классицизма принадлежат В. К. Тредиаковскому, М. В. Ломоносову, Г. Р. Державину, А. П. Сумарокову и А. Кантемиру.
Реформы Тредиаковского, Ломоносова и Сумарокова привели русское стихосложение к силлабо‒тоническим нормам. Благодаря этим реформам русский стих стал благозвучнее, допускалось смешение стилей. Теория «трех штилей» Ломоносова сделала язык российских стихов простым, произведения стали более упорядоченными по стилю и языку. Огромный интерес представляют оды русских классицистов, которые отличались глубоким патриотизмом и носили часто воспитательный характер.
К концу 18 века оформляется другое литературное направление ‒ сентиментализм. Для него характерно углубление во внутренний мир героя, главное ‒ его эмоции и чувства, психология.
Образцами сентиментализма можно назвать творчество А. Н. Радищева и Н. М. Карамзина. Именно «Бедная Лиза» Карамзина является наиболее ярким примером сентиментализма. Повесть открыла новые стороны восприятия личности, стала откровением для общества 18 века
Объяснение: