уведено в науку в середині ХІХ ст. Згодом, на основі докладного й усебічного опрацювання цього
поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання – аксіологія (вчення про цінності).
Поняття «цінність» функціонує у філософській та психологічній науках, і в його основі лежить
наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають
їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість і властивість предметів, явищ, котрі
становлять актуальну потребу особистості.
Категорія «цінності» дуже тісно пов’язана з категоріями «потреба», «інтерес», адже потреби,
інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя, з їх до можна відповісти на
запитання «Що потрібно людині?», «У чому вона зацікавлена», «Що для людини дороге?».
Потреби людини, перетворені на інтереси, стають цінностями. Однак якщо вважати феномен
«цінності» лише як задоволення потреб суб’єкта, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми
цінностей. Цінності мають наповнювати сенсом існування людини, духовно відтворювати людину.
Отже, цінності − це дещо позитивне з погляду задоволення духовних та матеріальних потреб людини [4, с. 102].
Відповідно до цього виділяють два типи цінностей: 1) матеріальні – ті, які задовольняють
насущні потреби людини (потреби здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності),
2) духовні – ті, які відроджують особистість у новій якості (це сфера суспільної свідомості, яка тяжіє
до духовної сфери суспільного життя).
Серед духовних виділяють моральні, естетичні, пізнавальні та ін. Моральні цінності в житті
людини відіграють дуже важливу роль. Це можна пояснити тим, що повноцінний моральний вибір,
твердість моральних позицій особистості, здатність «вийти» за межі безпосередньої потреби передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою
основою є цінності, що вражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини.
В етиці вищою цінністю вважають категорію добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале, а вищими моральними цінностями є сенс життя, щастя, любов, правда, справедливість, дружба,
тому що усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.
Цінності трактують як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб’єктивне
відображення об’єктивної реальності. У свідомості людей цінності відображаються у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, то цінності мають відносний характер. Критерієм оцінювання є узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за
до порівняння з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості
суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил, належної та рекомендованої
поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається
тими цінностями, якими людина керувалася, її моральними позиціями, тобто цінності набувають
РОЗДІЛ І. Філософська антропологія та філософія культури. 11, 2013
55
соціального сенсу, реалізуються і впливають на свідомість та поведінку особистості лише в тому
разі, якщо їх глибоко усвідомлює, сприймає особистість як ціннісні орієнтації у світі людських
потреб, передусім моральних.
Отже, ціннісна орієнтація – це і є вибір особистістю такого типу поведінки, в основі якого
лежать певні, з тою чи тою глибиною усвідомлені або неусвідомлені цінності.
Ціннісні орієнтації, будучи елементом моральної свідомості, крізь призму суб’єктивного, особистісного сприйняття відображають не лише корінні інтереси та основні цінності людського буття,
а й формулюють більш чи менш чіткі поняття сучасної людини про сенс життя, про людяність, про
співчутливість. Та оскільки в суспільстві люди не однаковою мірою сприймають поширені й
усталені цінності, то нерідко вони формують власні цінності, які можуть існувати або як «ідеальна»
категорія, породжуючи суперечність між свідомістю та практичною поведінкою, або мають спрощений характер, що не виходить за межі буденних уявлень і, будучи, зазвичай, у таких випадках
недостатньо стійкими, вступають у нерозв’язні суперечності із суспільними нормами та цінностями.
Ціннісна орієнтація може бути спрямована і на справжні високі цінності, і на хибні, навіть
«антицінності».
Ціннісні орієнтації особистості можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують
Автор книги Даниэль Дефо, название - "Робинзон Крузо". В этом романе рассказывается о мужчине, чьи мечты всегда были повернуты к морю. Родители Робинзона не одобряли его мечту, но в конце концов Робинзон Крузо сбежал из дома и отправился в море. В первое же плаванье он потерпел неудачу, его корабль потонул. Выжившие члены экипажа стали сторониться Робинзона так как и следущее его плаванье не удалось. Робинзон Крузо попал в плен к пиратам и пробыл у них долгое время. Сбежав, плавал по морю 12 дней. На пути ему встречались туземцы. Наткнувшись на корабль, добрый капитан взял его на палубу. Робинзон Крузо остался жить в Бразилии. Стал владеть сахарно-тростниковой плантацией. Робинзон разбогател и стал влиятельным человеком. Своим друзьям он рассказывл о своих приключениях. Богачи заинтересовались его рассказом о туземцах, которых он встречал во время побега от пиратов. Так как негры в то время были рабочей силой, но стоили очень дорого. Собрав корабль, они отправились в путь, но по злочастной судьбе Робинзона Крузо потерепели неудачу. Робинзон попал на остров. Он быстро обосновался. У него на острове было три дома. Два возле берега, чтобы увидеть если мимо будет проплывать корабль, а другой дом в центре острова, где росли виноград и лимоны. Прбыв на острове 25 лет он заметил на северном берегу острова человеческие следы и кости. Чуть позже на том же берегу он увидел дым от костра, взобравшись на холм, Робинзон Крузо разглядел в подзорную трубу дикарей и двух пленных. Одного они уже ели, а другой ждал своей участи. Но вдруг пленный побежал в сторону дома Крузо, за ним побежали два дикаря. Это обрадовало Робинзона и он побежал им навстречу. Робинзон Крузо пленного, назвав его Пятница. Пятница стал сожителем и работником Робинзона. Еще два года спустя к ним на остров подплыла лодка с английским флагом. На ней было трое пленных, их вытащили из лодки и оставили на берегу, а другие пошли осматривать остров. Крузо и Пятница подошли к пленным. Их капитан рассказал, что его корабль взбунтовался и зачинщики бунта решили оставить капитана, его и пассажира на этом, как они думали, необитаемом острове. Робинзон и Пятница поймали тех и связали, они сдались. Еще через час приплыла другая лодка, их тоже поймали. Робинзон Пятница и несколько других пленных поплыли на лодке к кораблю. Успешно захватив его они вернулись на остров. Так как зачинщиков бунта казнили бы в Англии, они решили остаться на острове, Робинзон показал им свои владения и уплыл в Англию. Родители Крузо уже давно умерли, а плантация его до сих пор осталась. Его наставники стали богачами. Узнав, что Робинзон Крузо жив, они очень обрадовались. Крузо получил значительную сумму денег по почте (Робинзон не решался вернуться в Бразилию). Позже Робинзон продал свою плантацию, став богачом. Он женился, у него родилось трое детей. Когда его жена умерла он захотел венуться на остров и посмотреть, как там живется. На острове все процветало. Робинзон привез туда все необходимое: нескольких женщин, порох, животных и другое. Он узнал, что жители острова воевали с дикарями, выиграв взяли их в плен. Всего на острове Робинзон Крузо првел 28 лет.
Герой нашего времени 30-е годы века. Завоевание Кавказа, знавшее при Алексее Петровиче Ермолове куда более «бурные дни» , близится к завершению. «Чуждые силы» , конечно, тяготят «край вольности святой» , и он, естественно, негодует, однако же не настолько, чтоб перекрыть Военно-Грузинскую дорогу. На ней-то и встречается автор, офицер русских колониальных войск, с ветераном Кавказской войны штабс-капитаном Максимом Максимычем. До Владикавказа, куда держат путь наши армейцы, не так уж и далеко, но гололед и внезапный буран вынуждают их дважды останавливаться на ночлег. Под чаек из чугунного чайника Максим Максимыч и рассказывает любознательному, как все пишущие и записывающие люди, попутчику действительное происшествие из своей жизни. краткое содержание
"Сюжет, композиция и конфликт романа М. Ю. Лермонтова "Герой нашего времени" Роман "Герой нашего времени" был задуман в конце 1837 года и завершен в 1839 году. Главной темой романа стала демонстрация социально-типической личности дворянского круга. Отчасти идея романа строилась на событиях 25 декабря, когда на Сенатскую площадь вышла прогрессивная дворянская молодежь, самая передовая ее часть. Восстание декабристов потерпело поражение. В России наступило время реакции, время ярых гонений на прогрессивную мысль. Наступило время политического затишья.
Главной для Лермонтова стала задача показать личность, типическую для этого трудного для России времени, осудить личность, порожденную этой мертвой средой, странную, мятущуюся, противоречивую.
Сюжетообразующим персонажем романа, помимо рассказчика, является Григорий Печорин. Он проходит через все произведение и является связующим звеном между его частями его можно назвать преемником Онегина, "лишним человеком" для своей эпохи. Романтик по характеру и поведению, человек исключительных выдающего ума и сильной воли, он необычайно одинок. Лермонтов -романтик, романтические черты столь же свойственны и его герою. Главное его стремленне - свобода. "Я готов, - говорит Печорин, - на все жертвы.. . но свободы своей не продам". Обрнсовка социально-психологического портрета Печорина и его спутников искусно довершается архитектоникой всего романа. СКАЧАТЬ
Сюжет и композиция романа... . Психологическая сложность центрального образа определила композиционное строение произведения. Лермонтов постепенно знакомит читателя со своим героем, всё глубже раскрывая перед нами душу Печорина, всё сильнее нас заинтересовывая. Композиция кроме сюжета вбирает в себя и другие составляющие произведения. Важным моментом в раскрытии композиции "Героя нашего времени" является и то, кто рассказывает о происходящем. Смена рассказчика позволяет Лермонтову более глубоко и всеобъем-люще раскрыть внутренний мир героя. СКАЧАТЬ
Жанр и композиция «Героя нашего времени» В романе решается та же злободневная проблема, которая поставлена в “Думе”: почему люди умные и энергичные не находят применения своим недюжинным вянут без борьбы” в самом начале жизненного поприща? На этот вопрос стремится ответить Лермонтов жизнью Печорина, стремясь создать портрет “героя своего времени”, составленный из “пороков всего.. . поколения, в полном их развитии”. Задаче всестороннего и глубокого изучения личности героя и той среды, которая воспитала его, подчинены композиция, сюжет и система образов произведения.
Поняття «цінність»
уведено в науку в середині ХІХ ст. Згодом, на основі докладного й усебічного опрацювання цього
поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання – аксіологія (вчення про цінності).
Поняття «цінність» функціонує у філософській та психологічній науках, і в його основі лежить
наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають
їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість і властивість предметів, явищ, котрі
становлять актуальну потребу особистості.
Категорія «цінності» дуже тісно пов’язана з категоріями «потреба», «інтерес», адже потреби,
інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя, з їх до можна відповісти на
запитання «Що потрібно людині?», «У чому вона зацікавлена», «Що для людини дороге?».
Потреби людини, перетворені на інтереси, стають цінностями. Однак якщо вважати феномен
«цінності» лише як задоволення потреб суб’єкта, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми
цінностей. Цінності мають наповнювати сенсом існування людини, духовно відтворювати людину.
Отже, цінності − це дещо позитивне з погляду задоволення духовних та матеріальних потреб людини [4, с. 102].
Відповідно до цього виділяють два типи цінностей: 1) матеріальні – ті, які задовольняють
насущні потреби людини (потреби здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності),
2) духовні – ті, які відроджують особистість у новій якості (це сфера суспільної свідомості, яка тяжіє
до духовної сфери суспільного життя).
Серед духовних виділяють моральні, естетичні, пізнавальні та ін. Моральні цінності в житті
людини відіграють дуже важливу роль. Це можна пояснити тим, що повноцінний моральний вибір,
твердість моральних позицій особистості, здатність «вийти» за межі безпосередньої потреби передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою
основою є цінності, що вражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини.
В етиці вищою цінністю вважають категорію добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале, а вищими моральними цінностями є сенс життя, щастя, любов, правда, справедливість, дружба,
тому що усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.
Цінності трактують як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб’єктивне
відображення об’єктивної реальності. У свідомості людей цінності відображаються у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, то цінності мають відносний характер. Критерієм оцінювання є узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за
до порівняння з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості
суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил, належної та рекомендованої
поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається
тими цінностями, якими людина керувалася, її моральними позиціями, тобто цінності набувають
© Полухтович Т., 2013
РОЗДІЛ І. Філософська антропологія та філософія культури. 11, 2013
55
соціального сенсу, реалізуються і впливають на свідомість та поведінку особистості лише в тому
разі, якщо їх глибоко усвідомлює, сприймає особистість як ціннісні орієнтації у світі людських
потреб, передусім моральних.
Отже, ціннісна орієнтація – це і є вибір особистістю такого типу поведінки, в основі якого
лежать певні, з тою чи тою глибиною усвідомлені або неусвідомлені цінності.
Ціннісні орієнтації, будучи елементом моральної свідомості, крізь призму суб’єктивного, особистісного сприйняття відображають не лише корінні інтереси та основні цінності людського буття,
а й формулюють більш чи менш чіткі поняття сучасної людини про сенс життя, про людяність, про
співчутливість. Та оскільки в суспільстві люди не однаковою мірою сприймають поширені й
усталені цінності, то нерідко вони формують власні цінності, які можуть існувати або як «ідеальна»
категорія, породжуючи суперечність між свідомістю та практичною поведінкою, або мають спрощений характер, що не виходить за межі буденних уявлень і, будучи, зазвичай, у таких випадках
недостатньо стійкими, вступають у нерозв’язні суперечності із суспільними нормами та цінностями.
Ціннісна орієнтація може бути спрямована і на справжні високі цінності, і на хибні, навіть
«антицінності».
Ціннісні орієнтації особистості можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують