Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
Война - это зло, это тяжёлое испытание для всех,
особенно для детей. Дети и война понятия несовместимые.
Совсем ёщё юный разведчик Иван уже ад фашистского
лагеря смерти.
Тяжело, по-взрослому ненавидит он врага.
И давно уже сознательно живет по суровым законам настоящей,
невыдуманной войны.
После трагической гибели отца и сестры решил мстить
немцам и стал разведчиком.
Он многократно был в тылу врага и добывал важные сведения,
был смел и отважен.
Его хотели отправить учиться в Суворовское училище.
ван не против суворовского, но- после войны.
Не мог он там отсиживаться сейчас, когда враг еще не побит.
Да, Ивана в тылу и не удержать.
Пробовали, когда вывезли самолетом из окруженного немцами
партизанского отряда.
Но не смог Иван сидеть в школе, когда на родной земле был враг.
"Офицером стать я ещё успею. А пока война, отдыхать может
тот, от кого пользы мало", - говорит Иван.
И, понимая всю опастность, взрослые всё – таки посылают
мальчика в разведку.
Главная причина – горькая и страшная.
А дело было в том, что шла жестокая война, от исхода к
оторой зависела не только судьба отдельного человека,
но и будущее нашей Родины. Гибли люди, разрушались города,
горели сёла. За победу сражались и, случалось, погибали
старики и дети. Как ни больно и ни горько об этом говорить.
Холин, переправив Ивана на другой берег реки, в тыл врага,
разговаривает в землянке с Гальцевым:
- Третий год воюешь? - с он, закуривая.
– И я третий… А в глаза смерти - как Иван! – мы, может, и не
заглядывали… За тобой батальон, полк, целая армия…
А он один! – Ребёнок! "
Ребёнок…
И он навечно остался ребенком, убитым войной.
Объяснение: