м. булгаков в романі “майстер і маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях майстра і маргарити.
образові майстра віддана найдорожча булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. персонаж майстра містить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського фауста, письменника м. гоголя. головним є те, що булгаківський майстер змальований як узагальнений образ митця. ідея істинності мистецтва майстра розкривається через систему протиставлень цього героя офіційному
літературному світу. і тема роману, за який узявся майстер, і напрямок її розробки, діаметрально протилежний виховному курсу, що його провадила тоталітарна влада, і його дивовижна, незнайома ідеологічним догмам і приписам духовна свобода – все це суперечить офіційному еталону радянського письменника. майстер відверто виражає почуття відрази до примітивної та бездарної літературної продукції, що її співці радвлади. а після подання рукопису роману на суд арбітрів радянського красного письменства він стає відкритим об’єктом для нищівної критики колег по літературному цеху. вирізняє майстра
з-поміж юрби берліозів та рюхіних і його письменницький “непрофесіоналізм”. адже за фахом і родом занять він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла у нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним і маргаритою). найпершим доказом істинності мистецтва майстра є те, що написаний ним роман достеменно відтворював єршалаїмські події. незаперечна достовірність цього “п’ятого євангелія”, написаного майстром через багато століть після розправи над христом і на тлі розквіту войовничого атеїзму у срср„ підкреслюється розповіддю свідка цих подій воланда та сновидінням івана, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.
тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між майстром і ієшуа. так само, як ієшуа, майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. однак, на відміну від ієшуа, майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. морально зламавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає рукопис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить притулок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля. таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. ось чому після смерті майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царства світла”, а до царства “спокою”: “він,- говорить вісник божественної волі левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком прощення його людської слабкості.
у романі стверджується думка про фатальну приреченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспільстві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.
ответить на вопросы по «Кубок» предлагаю так: Автор совершенно по-разному относится к каждому из своих героев. Описывая царя, автор подчеркивает его самодержавие, осуждает его поступок и с жалостью относится к храброму парню. Жуковский с восторгом описывает отвагу пажа. Он вызывает почтение у автора, потому что не боится трудностей и не желает сдаваться. Он проявляет свою силу воли и храбрость духа. Что касается царевны, то Жуковский относится к ней с жалостью. Она несчастна. Отчаянно она пытается уговорить своего отца пощадить юношу. Но ей не удается. Именно поэтому автор соболезнует ей. Отношение автора к своим героям я определил по поступкам, художественным средствам, которые использовал поэт для описания каждой личности. Паж – «красавец отважный», «с любящей душой», «душа зажжена». То есть паж не только прекрасен внешне, но и духовно. Царь: «Но царь, не внимая, свой кубок златой В пучину швырнул с высоты». В этих строках мы видим, что царь не внимает ничьим советам и поступает так, как желает сам. Царевна: «...царевна с волненьем в груди,Краснея, царю говорит: «Довольно, родитель, его пощади!». Она не желает губить невинную душу ради забавы. Ведь она, возможно, питает особые чувства к юноше.
Главным героем в произведении Шиллера "Кубок" является паж. Он никого не защищал, а просто выполнил указ короля.
В «Кубок» главный герой первый раз только лишь потому, что призывает Бога в трудную минуту:
И вихорь ужасный повлёк
Меня в глубину с непонятною силой…
второй раз герою не нужно было испытывать судьбу и исполнять прихоть жестокого царя.
Изначально у него не было дамы сердца и прыгал в бездну не ради нее. Но, с другой стороны, уже во второй раз паж прыгнул для того, чтобы получить в жены дочь царя. И все же это был не ее каприз, напротив, она не хотела, чтоб юноша прыгал. И была права, т.к. он уже не вернулся, как писал Шиллер: "А юноши нет и не будет уж вечно."
Эта воссоздает картину рыцарской эпохи, т.к. здесь совершается отважный поступок или, если можно сказать, дается рыцарю-пажу испытание, из которого в первый раз он вышел достойно, а во второй - лишился жизни.
ответ:
м. булгаков в романі “майстер і маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях майстра і маргарити.
образові майстра віддана найдорожча булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. персонаж майстра містить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського фауста, письменника м. гоголя. головним є те, що булгаківський майстер змальований як узагальнений образ митця. ідея істинності мистецтва майстра розкривається через систему протиставлень цього героя офіційному
літературному світу. і тема роману, за який узявся майстер, і напрямок її розробки, діаметрально протилежний виховному курсу, що його провадила тоталітарна влада, і його дивовижна, незнайома ідеологічним догмам і приписам духовна свобода – все це суперечить офіційному еталону радянського письменника. майстер відверто виражає почуття відрази до примітивної та бездарної літературної продукції, що її співці радвлади. а після подання рукопису роману на суд арбітрів радянського красного письменства він стає відкритим об’єктом для нищівної критики колег по літературному цеху. вирізняє майстра
з-поміж юрби берліозів та рюхіних і його письменницький “непрофесіоналізм”. адже за фахом і родом занять він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла у нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним і маргаритою). найпершим доказом істинності мистецтва майстра є те, що написаний ним роман достеменно відтворював єршалаїмські події. незаперечна достовірність цього “п’ятого євангелія”, написаного майстром через багато століть після розправи над христом і на тлі розквіту войовничого атеїзму у срср„ підкреслюється розповіддю свідка цих подій воланда та сновидінням івана, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.
тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між майстром і ієшуа. так само, як ієшуа, майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. однак, на відміну від ієшуа, майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. морально зламавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає рукопис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить притулок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля. таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. ось чому після смерті майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царства світла”, а до царства “спокою”: “він,- говорить вісник божественної волі левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком прощення його людської слабкості.
у романі стверджується думка про фатальну приреченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспільстві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.
объяснение: