План балади (простий)
Цитатний план балади
1.
Вступ.
Роздуми автора про Схід і
Захід, які «з місця не зійдуть».
Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!
2.
Камаль з двадцятьма бійцями втік на заколотний кордон… Найкращу лошицю зі стайні вкрав…
3.
Попередження Мохамеда Хана Полковничому сину.
Бо скрізь чаїться Камалів люд за страшним проваллям Джехай…
4.
Мчить юнак на коні…
5.
Жене він коня, і вже здоганя втікачів під проваллям Джехай, Жене він коня, і вже здоганя лошицю й Камаля на ній,
6.
Він вистрілив раз і вдруге ще, та кулі пішли убік.
7.
Камаль провокує Полковничого сина.
8.
Змагання вороного коня Полковничого сина і лошиці, вкраденої Камалем.
Вороний, мов олень, вперед летів, та лошиця мчала, мов лань…
9.
Напружене переслідування.
Місяць прогнали з неба вони, б’є зорю вже стукіт копит,
Вороний, мов зранений бик, – біжить за ланню легкою вслід.
10.
Спіткнувсь вороний і в гірський потік упав на всьому скаку…
11.
Вчинок Камаля.
12.
Погрози Камаля.
Надто довго життям, – промовив Камаль, – завдячуєш ти мені…Варто було б кивком голови подати умовний знак…
13.
Відповідь Полковничого сина.
Як тисяча шабель прийде сюди, щоб забрати мої кістки…
14.
Лошицю батькові поверни, дорогу я й сам знайду!
15.
Камаль визнає мужність і доблесть Полковничого сина.
… І краще я жертиму стерво гниле,
Ніж тому, хто сміявся смерті в лице, заподіяти зможу зле!
16.
Обмін дарунками.
Рішення Полковничого сина.
В дарунок від батька лошицю візьми – бо справжня людина ти!
17.
Дарунок Камаля.
18.
Тоді юнак пістолет подав йому рукояттю до рук…
19.
Твій батько сина до мене послав – я сина віддам йому!..
20.
Наказ Камалю сину.
Щитом йому стань, роби без вагань все те, що накаже він, Допоки я або смерть твоя не обірвуть цих пут назавжди…
21.
Очима зустрілися юнаки, і лжі не було в очах, І братню клятву вони дали на солі і кислих хлібах: І братню клятву вони дали, розрізавши дерну настил, На рукоятці та лезі ножа, і на імені Господа Сил.
22.
Повернення в форт Букло.
І двоє вернулись у форт Букло, звідки поїхав один.
23.
…і двадцять шабель в ту ж мить
Зблиснули грізно, готові кров хлопця із гір пролить.
24.
Слова Полковничого сина на захист Камаля-побратима.
25.
Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!
Объяснение:
ответ:К. Батюшков написал произведение «Мой гений» в 1813 г. На создание трогательных строк его впечатлила любовь к А. Фурман. С девушкой поэт познакомился в 1812 г., его сердце воспылало искренними нежными чувствами. Мужчина готов был жениться на возлюбленной. Ее родители тоже были не прочь такого союза, зная, что Батюшков – обеспеченный дворян.
Художественные средства, использованные в произведении, служат для создания образа любимой женщины и передачи чувств лирического героя. Главную роль в произведении играют эпитеты: «память печальная», «страна дальняя», «очи голубые», «локоны златые», «вьющиеся власы», «образ милый, незабвенный», «печальный сон». Они придают описываемым картинам выразительности. Метафоры – основной инструмент для воспроизведения внутреннего состояния влюбленного мужчины: «память печальная», «страна дальняя», «очи голубые», «локоны златые», «вьющиеся власы», «образ милый, незабвенный», «печальный сон».
В стихотворении раскрывается тема искренней любви к женщине. Для ее раскрытия автор создает пейзажные и психологические зарисовки. В центре произведения два образа – лирический герой и его возлюбленная. Написаны строки от первого лица. Такая форма позволяет передать все нюансы внутреннего состояния влюбленного мужчины.
В первых стихах лирический герой обращается к «памяти сердца», признаваясь, что она сильнее рассудка. Воспоминания, которые хранятся в сердце, пленят влюбленного даже в дальних краях. Эти признания показывают, что разум не имеет власти над героем в вопросах, касающихся любви.
ответ:
михаил лермонтов: стихотворение "война".
зажглась, друзья мои, война;
и развились знамена чести;
трубой заветною она
манит в поля кровавой мести!
простите, шумные пиры,
хвалы достойные напевы,
и вакха милые дары,
святая русь и красны девы!
забуду я тебя: любовь,
сует и юности отравы,
и полечу, свободный, вновь
ловить венок небренной славы!