героя -косту- одноклассники не воспринимали серьёзно. вечно он сидел и зевал на уроках, будто его ничто не интересует. всегда молчал, не любят молчунов ни дети, ни учителя.
однажды он принёс в класс веточки, поставил их в банку с водой. все подсмеивались над ним, даже пытались подмести пол этим веником. а он ухаживал за веточками. и вдруг однажды они зацвели — распустился багульник. на улице снег, холод, а здесь — весна. «когда багульник зацвел, все забыли, что коста молчальник. подумали, что он волшебник».
а ещё он любил собак. часто видели, как он гуляет то с одной, то с другой, с третьей. откуда они у него? он бежал к ним, как только заканчивались уроки: «звонок с последнего урока — сигнальная ракета. она звала косту в его загадочную жизнь, о которой никто не имел представления».
оказывается, коста пожилым людям гулять с их собаками, подкармливал их и делал это с огромной радостью. а однажды он просто спас собаку¸ которую хозяева оставили одну в квартире, а сами уехали. коста по лестнице пробирался до и кормил собаку. «когда коста уходил, боксер провожал его глазами, полными преданности».
а ещё он гулять с таксой — собакой мальчика, прикованного к постели.
обо всём этом узнала молодая учительница — евгения ивановна, которая однажды решила посмотреть, куда так быстро убегает после уроков коста. «теперь он менялся в ее глазах, как веточка багульника».
вечером коста вышел на берег моря. здесь ждала своего хозяина, давно погибшего, собака. исхудалая, она всматривалась вдаль. коста погладил её, дал поесть. « она ела для того, чтобы не умереть. ей нужно было жить. она ждала кого-то с моря».
на другой день коста снова заснул на последнем уроке. ведь он так мало спит, собакам и людям. учительница рассказало об этом детям. и они уже больше не смялись над костой, а тихо сидели вокруг него. а потом коста проснулся, «вскочил. схватил портфель. и в следующее мгновение скрылся за дверью».
всегда ли внешность человека отражает его внутренний мир?
аргумент из биографии д.гранина "листопад"
в книге "листопад" даниил гранин вспоминает свою встречу с этим гениальным человеком. полностью парализованный, прикованный к коляске, не имеющий возможности даже говорить, он кажется ровно до тех пор, пока не понимаешь, что перед тобой один из специалистов по . стивен хокинг, несмотря на ограничения, ведет диалоги, читает лекции с синтезатора речи. он окончил оксфорд и большую часть своих «подвигов» совершил уже после того, как его разбил паралич. «все же безграничны возможности человека. мы понятия не имеем, на что способен наш организм, наш ум, наша воля.» - пишет о нем д.гранин. писатель с волнение вспоминает свою недолгую прогулку с ученым, внутренняя сила и интеллект которого способны поразить любого.
как научиться замечать красоту в жизни?
д.с. лихачев. «письма о добром и прекрасном».
жизнь – это прежде всего дыхание. а «умер» - значит «перестал дышать». «душно» бывает в доме, «душно» бывает в нравственной жизни. нужно хорошенько выдохнуть все мелочные заботы, суету, избавиться от всего, что стесняет движение, давит душу, не позволяет принимать ценности и красоту жизни. заметить красоту в природе, городе или человеке значит расширить сферу жизни. надо уметь чувствовать и даже замечать то, что за пределами нашего восприятия. самая большая ценность в мире – жизнь: чужая, своя, жизнь животного мира и растений, жизнь культуры. жизнь бесконечно глубока. мы всегда встречаемся с кем-то, чего не замечали раньше, что поражает нас своей красотой, неожиданной мудростью, неповторимостью.
Я так поняла про Михайлика,бо Павлуся немає)Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Объяснение: