Автор «Неймовірних пригод Івана Сили» О. Гавриш говорить, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене — це пригодницька повість про видатну людину.
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак або Кротон. Він довго виступав із цирком, і своїми дивував всіх своїми силовими номерами
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вигнав хлопця з дому, бо не міг прогодувати його, адже той їв за чотирьох. Шукаючи порятункуі в місті, Іван потрапив у різні ситуації, наприклад, заступився за Міху Голого, переміг у вуличному бою. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив його до себе, вмовив тренуватися, заборонив тягати мішки на вокзалі, давав гроші, виховував у ньому майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову сам у великому місті. Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив вихід із найскладніших ситуацій. Автор не помилився, називаючи цей твір казкою, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Дуня – молодая девушка, дочь станционного смотрителя. У нее рано умерла мать, и она была вынуждена принять скромное хозяйство в доме Самсона Вырина. Она была хозяйкой на все руки – могла и готовить, и прибраться. Отец не мог нарадоваться, глядя на свою домовитую, умную красавицу – дочь.
Она была очень приветлива и умела угодить и отцу, и всем гостям. Но однажды на почтовой станции появляется ротмистр Минский. Ему не могла не понравится красавица Дуня. Минский притворяется больным, входит в доверие к Самсону Вырину, и, обманным путем, увозит Дуню от отца в Петербург. На протяжении нескольких лет от нее нет ни одной весточки отцу.