Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Подъезжая к Оренбургу, где ему предстоит служить верой и правдой государю-императору, Петр Андреевич Гринев попадает в буран. Пока его кибитка «тихо подвигалась» к жилью, Гринёву снится страшный сон. Мужик с черной бородою лежит в постели отца Петра Андреевича, а матушка, называя его Андреем Петровичем и «посаженным отцом», хочет, чтобы Петруша «поцеловал у него ручку» и попросил благословения. Мужик машет топором, комната наполняется мертвыми телами. «Страшный мужик» «ласково кличет» его, приговаривая: «Не боись, подойди под мое благословение». В самый апогей сновидения Петр просыпается.Сон пропитан эмоциональными переживаниями героя. Петр Андреевич обеспокоен, ему страшно, ужас и недоумение охватывают его. Гринёв сам признаёт, что это "сон, в котором до сих пор вижу нечто пророческое, когда соображаю с ним странные обстоятельства моей жизни”. Вскоре перед нами предстаёт следующая, вполне реальная сцена. Мужиком с бородой оказывается Емельян Пугачёв. Теперь уже не «отец-самозванец», а «царь-самозванец» приезжает в крепость, где живёт Петр, Маша и её родители. При первой же атаке крепость сдаётся, а жители встречают мятежников хлебом и солью. Пленных, среди которых находится и Петруша Гринев, ведут на площадь присягать Пугачеву. Первым на виселице гибнет комендант, отказавшийся присягнуть «вору и самозванцу». Под ударом сабли падает мертвой Василиса Егоровна. Смерть на виселице ждет и нашего героя. Пётр, как и во сне, не желает присягать бандиту и обманщику, но Пугачев милует его. Чуть позже от Савельича Гринев узнает «причину пощады» — атаман разбойников оказался тем бродягой, который получил от него, Гринева, заячий тулуп. В данном произведении сон не только раскрывает эмоции и переживания Петра Андреевича Гринёва, а предсказывает грядущие события, то есть является вещим. Почему же Пушкин рассказывает нам вещий сон? Неужели готовит нас к страшному завершению одной из сюжетных линий повести, связанной с судьбой Пугачёва? Безусловно, это так, но сон раскрывает ещё и двойственный характер Емельяна Пугачёва: с одной стороны, перед нами «страшный мужик», который убивает людей, да ещё так страшно, топором, проливая много крови, а с другой - он же «ласково кличет» и хочет благословить Петрушу, словно родной отец! Во времена Пушкина, когда Пугачёва считали государственным преступником, такая точка зрения на «народного царя» была очень необычной. Пушкин пытается рассказать нам о Пугачёве как о человеке, не лишённом привлекательности. Да, он разбойник, но Пушкин наделяет героя такими качествами характера и философией, которые располагают к нему читателей: лучше прожить жизнь ярко и сгореть, считает Пугачёв, чем вести жалкое существование раба.Таким образом, сон в повести становится средством раскрытия характера одного из главных персонажей исторической повести А.С. Пушкин.
Объяснение:
Выбери только то что надо
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.