Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
) Даже первая, случайная встреча Пугачёва и Гринёва сильно повлияла на судьбу Петра. Неизвестно, что стало бы с ним ещё в ту ночь, когда попали они в буран, если бы Пугачёв не попался им по пути и не вывел к деревне. Да и после этого случая, каждая встреча Гринёва с Пугачевым вносила в жизнь Петра кардинальные перемены и становилась поворотной точкой. Но вот что странно течение жизни Гринева менялось, а мировоззрение и внутренний мир оставались почти прежними. Мне кажется, что и Пугачёв отнесся к Гринёву по- особенному. На мой взгляд, их отношения были ближе к отношениям отца и сына, чем просто друзей. То, что Пугачёв встретил Гринёва, вряд ли сильно повлияло на его судьбу. Но, безусловно, Пугачёв проникся уважением к этому в сущности простому, но чистому и честному человеку. Человека, который его не боялся, не ненавидел, не преклонялся перед ним и при всём этом умудрялся сохранять с ним самые дружеские отношения. Возможно Пугачёв, не имевший детей, почувствовал в Гринёве своего «сына». (Если проще то,так как Пугачев хорошо относился к Петруше,как к своему сыну,то по его,он освободил Машу,после чего у них наметилась свадьба) :))) 1) Выходило, что он просто должен был солгать, иначе ничто не бы капитанскую дочку от смерти. И снова Пугачёв прощает его и отпускает с невестой. И вновь одаривает его – даёт пропуска ему во все заставы и крепости, подвластные «новому царю».( Гринев пошел на обман,ловко смог ответить Пугачеву) так же Гринев стоял перед выбором,либо покориться Пугачеву,либо умереть,он выбрал смерть,но смог так ответить,что Пугачев помиловал его.
Обратимся теперь к самим пародиям. Нужно иметь в виду, что мы имеем дело именно с настоящими пародиями, т.е., объектом насмешки служит здесь именно сам исходный текст. Ироническое отношение к оригиналу не служит автору для решения каких-то проблем; мне не кажется даже, что эти стихи - сатира на наставительные, часто слащавые оригиналы; Кэрролл просто хочет рассмешить своих маленьких читателей забавными стишками про крокодила или старика, стоящего на голове, а чтобы было еще смешнее, берет за основу хорошо известные детям стихи.
ответ: Если это твір,то вот
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю.
Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.