Моє ставлення до образу Гобсека
Люди гинуть за метал!
Й. В. Ґете
Коли я перший раз читав повість славнозвісного французького письменника, я, кажу тепер щиро, не дуже зрозумів головного героя. Він був для мене просто старий дурень, який залишив у своїй молодості всі людські почуття і став старим скнарою.
Але треба було писати твір, довелося перечитати текст повісті "Гобсек", і я зрозумів, що автор створив образ Великої Людини.
Він вибився з найнижчих верств Франції і став її некоронованим королем, із босяка перетворився на грошового можновладця. Він створив власну філософію життя і власну етику, як Конфуцій або Мухаммед. Тобто він міг би закласти засади якоїсь релігії поклоніння Золотому Теляті. Його залізній логіці ми можемо протиставити тільки наше християнське белькотіння про любов до ближнього, про те, що скоріше верблюд пройде через вушко голки, ніж багач у царство Боже. А на практиці робитимемо за вченням старого Живоглота, глитая. І ця теорія, утілена в життя, робить людину успішною у суспільному житті, що й сталося з Дервілем. А те, що підтверджує практика, є істиною.
"То що ж таке є істина?"
На думку старого Гобсека, істина полягає у тому, що гроші володіють і керують світом взагалі і людськими стосунками зокрема. Через те він не дасть жодного су до Прекрасній Голландці.
ответ:Природа всегда занимала особое место в литературе. Не обошли эту тему писатели 20 века. Но если раньше природу воспевали, восхищались ею, то в произведениях писателей современников ясно звучит призыв то, что мы теряем. 20-ый век с его нравственными и экологическими проблемами отразился в произведениях Чингиза Айтматова, Валентина Распутина, Виктора Астафьева и многих других писателей. С темой природы тесно связано творчество В.Распутина. Писатель, выросший в Сибири, отдал свое сердце этому краю. Величавые сибирские просторы, необыкновенный мир байкальской природы, таёжные леса навсегда привязывают к себе человека. И душа писателя не может не болеть, видя, как уничтожается природа, как властно и бездумно человек распоряжается с ней, не задумываясь о будущем своих детей. Такое вторжение в природу губительно, и в первую очередь - для самого человека. Вымирают целые деревни. И это трагедия для тех, кто кровными узами связан с родной землёй. Бабка Дарья из повести "Прощание с Матерой" самоотверженно защищает деревню , которая подлежит затоплению. Здесь жили ее предки, здесь она родилась и прожила нелегкую жизнь. А вот теперь ее родная земля подлежит затоплению. Выстроился новый поселок с новыми домами и с новой жизнью. Но это уже никогда не будет та, родная, кровная земля. Этой земле отдана жизнь. Для Дарьи и других стариков это трагедия. Как дерево без почвы, так душа человека без родной земли засыхает. Варварски истребляя природу, мы губим свою душу. Человек, уничтожающий свои корни, совершает преступление не только против природы, он несет ответственность перед людьми, перед своим будущим.
Объяснение: