Головні герої твору:
Аліна — учениця молодших класів;
Вчителька на прізвисько Марсем — Маргарита Семенівна;
Оля — мама дівчинки;
дідусь Аліни;
В. Г. — товариш дідуся;
хімік.
Про всі події розповідається від імені Аліни. На початку повісті вона тільки-но йде до школи, а наприкінці вже навчається у четвертому класі. Ще у творі є уривки зі щоденника вчительки Марсем. Що, у свою чергу, теж сприймається, як розповідь від першої особи в іншому ракурсі подій.
Особливістю повісті є те, що читачеві доступні два різні погляди на кожну ситуацію: дорослої педагогині та малої школярки.
Тема «Коли відпочивають янголи». Твір насичений гострими суспільними проблемами. Книга про любов до дітей та вміння розгледіти проблеми, які у них виникають, про те, що вчити дітей дуже складно, а при цьому ще й необхідно віднайти у них і виплекати «внутрішній стержень».
Основні конфлікти повісті «Коли відпочивають янголи»:
конфлікт між батьками та дітьми;
внутрішній (вчителька сумнівається у правильності виховання нею підопічних);
міжособистісний (стосунки учнів у класі).
Проблеми порушені у творі:
плекання духовного та морального у наступних поколінь;
зіткнення дітей молодшого шкільного віку з реаліями життя;
взаємозв’язків між поколіннями;
неповної сім’ї.
Сюжет твору
У повісті йдеться про буденні й водночас важливі речі: про те, як складно інколи дітям взаємодіяти із дорослими, а тим, у свою чергу, їх розуміти, про те, як часом непросто дитині будувати стосунки в соціумі — між іншими дітьми. Також тут розповідається і про перше почуття, і про біль розчарування (коли в однієї з героїнь батьки розлучаються), про вміння допомагати одне одному та мораль.
За сюжетом головна героїня на ім’я Аліна пішла в перший клас, де «не зійшлася характером» із вчителькою, тож її переводять в іншу школу. Тут вона знайомиться з новими однокласниками та Марсем — новою вчителькою…
Характеристика персонажів «Коли відпочивають янголи»
Аліна
Головна героїня твору — дівчинка Аліна. Вона не проста дитина. Її внутрішній світ дуже глибокий, вона мислить дуже оригінально. Її незвичайність можна ігати з перших сторінок книги, де вона малює замість однієї «неваляшки» цілих три — її, маму та дідуся — це родина дівчинки. Та вчителька не змогла зрозуміти її вчинок, тож вона його засудила, мовивши, що неваляшок з бородою не існує.
Оригінальність мислення цієї дитини яскраво показана в ситуації з квітами, коли на святого першого дзвоника всі діти прийшли з квітами (у тому числі й Аліна), а вчителька (Тетяна Володимирівна) поставила всі букети, за виключенням двох, у відро для миття підлоги. Це надзвичайно обурило дівчинку, тож вона відмовилася малювати вазу на уроці образотворчого мистецтва.
Марсем постійно розмірковує про те, як правильно виховувати дітей, навчати їх. Всі свої думки вона вписує до щоденника. Вчителька зауважує, що діти — «не порцелянові пупсики», бо теж мають свої почуття та переконання.
Коли Аліна стає ученицею Марсем, з нею відбуваються великі зміни — вона стала активною, відвертою, чуйною та щирою дівчинкою.
Найбільше хвилювання для неї — відсутність батька в її житті. Її родина неповна — поряд мама та люблячий дідусь, проте тато, на її думку, міг би все кардинально змінити в її житті. Саме цими міркуваннями автор розпочинає повість. Але її батько мешкає на території Франції, а ще він математик і дуже зайнятий.
Дідусь, нехай і не замінив роль батька, проте він є дуже виваженим та мудрим чоловіком, який помічає зміни настрою, проблеми дівчинки, навіть коли цього не помітно матері. Він має неабиякий вплив на формування особистості внучки.
Марсем теж всіма силами та доступними методами намагається до кожному з учнів у складних не тільки навчальних, а й життєвих ситуаціях. Адже дехто страждає від невзаємного кохання, хтось втрачає контроль над собою через те, що батьки вже практично розлучилися тощо. Вчителька повністю віддає свою душу, натхнення та вміння дітям, підтримуючи всі їхні добрі поривання.
Марсем
Марсем — нестандартна вчителька. Її методи є оригінальним і незвичними в буденності шкільної роботи. Вона намагається дібратися до суті кожної дитини.
Одним із нестандартних підходів став похід на Дрегона. Основна ціль — аби «принци», що здійснять «подвиг» соромилися робити погані вчинки, аби не заплямувати свою честь.
Відповідь:
притворный смех2) рефлекторный смех3) радостный смех4) стеб
Он отличается тупостью, невежеством и ленью (сцены с учителями). Митрофан груб и жесток. ... Через образ Митрофана Фонвизин показывает деградацию русского дворянства: из поколения в поколение невежество увеличивается, а грубость чувств доходит до животных инстинктов. Недаром Скотинин называет Митрофана «чушка проклятая».
Хлестаков, молодой человек лет двадцати трёх, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове, — один из тех людей, которых в канцеляриях называют пустейшими. Говорит и действует без всякого соображения. Он не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь мысли.
Пояснення:
В комедии Грибоедова “Горе от ума” мы можем наблюдать столкновение двух различных эпох, двух стилей русской жизни, что реалистически показано автором в его бессмертном произведении. Различие в мировоззрении старого московского барства и передового дворянства в 10—20-е годы XIX столетия составляет основной конфликт пьесы - столкновение “века нынешнего” и “века минувшего”.
“Век минувший” представляет в комедии московское дворянское общество, которое придерживается устоявшихся правил и норм жизни. Типичный представитель этого общества - Павел Афанасьевич Фамусов. Он живет по старинке, своим идеалом считает дядю Максима Петровича, который являлся ярким примером вельможи времен императрицы Екатерины.
Однако, для того чтобы достичь такой жизни, он “сгибался вперегиб”, прислуживался, играл роль шута. Фамусов боготворит тот век, но чув- . ствует, что он уходит в
Ярким представителем “века нынешнего” является Александр Андреевич Чацкий, который воплощает в себе черты передовой дворянской молодежи того времени. Он — носитель новых взглядов, что и доказывает своим поведением, образом жизни, но в особенности своими страстными речами, обличающими устои “века минувшего”, к которому он относится явно пренебрежительно.
Чацкий считает тот век веком “покорности и страха”. Он убежден, что те нравы ушли в и нынче охотников поподличать “смех страшит и держит стыд в узде”.
На первый взгляд, может показаться, что конфликт между Фамусовым и Чацким - это конфликт разных поколений, конфликт “отцов” и “детей”, но это не так. Ведь Софья и Молчалин - молодые люди, почти сверстники Чацкого, но они в полной мере принадлежат “веку минувшему”. Софья не глупа. Доказательством тому может служить и любовь Чацкого к ней.
Но для нее ум не главное. Главное же, что Молчалин тих, скромен, услужлив, обезоруживает батюшку молчанием, никого не обидит. В общем, идеальный муж. Можно сказать, качества чудесные, но они лживы. Это лишь маска, за которой скрывается его сущность. Ведь его девиз - умеренность и аккуратность”, и он готов “угождать всем людям без изъятья”, как учил его батюшка. Он идет настойчиво к своей цели - теплому и денежному местечку. Он играет роль влюбленного лишь потому, что это угодно самой Софье, дочери его хозяина. А Софья видит в нем идеал мужа и смело движется к своей цели, не боясь того, “что станет говорить княгиня Марья Алексевна”.
Чацкий, попадая в эту среду после долгого отсутствия, вначале настроен очень доброжелательно. Он стремится сюда, ведь “дым Отечества” ему “сладок и приятен”, но этот дым оказывается для него угарным газом. Он встречает стену непонимания, отторжения. Его трагедия заключается в том, что на сцене он один противостоит фамусовскому обществу.
Но в комедии упоминается двоюродный брат Скалозуба, который тоже “чудит” — “службу вдруг оставил”, заперся в деревне и книги стал читать, а ведь ему “следовал чин”. Есть и племянник княгини Тугоуховской “химик и ботаник” князь Федор. Но есть и Репетилов, который гордится своей причастностью с некоему тайному обществу, вся деятельность которого сводится к “шумим, братец, шумим”. Но Чацкий не может стать членом такого секретнейшего союза.
Чацкий, видимо, является не только носителем новых взглядов и идей, но и выступает за новые нормы жизни. Ведь он путешествовал по Европе, которая переживала революционные брожения. В комедии прямо не говорится о том, что Чацкий - революционер, но это можно предположить. Ведь и фамилия его “говорящая”, она созвучна фамилии Чаадаева.
Помимо общественной трагедии, Чацкий переживает и трагедию личную. Его отвергает любимая Софья, к которой он “летел, дрожал”. Более того, с ее легкой руки его объявляют сумасшедшим.
Итак, Чацкий, не приемлющий идеи и нравы “века минувшего”, становится возмутителем спокойствия в фамусовском обществе. И оно его отвергает.
Но понять Чацкого можно. Он переживает трагедию личную, он не находит дружеского сочувствия, он не принят, он отвергнут, он изгнан, но и сам герой не мог бы существовать в таких условиях.
“Век нынешний” и “век минувший” сталкиваются в комедии. Время минувшее еще слишком прочно и порождает себе подобных. Но время перемен в лице Чацкого уже настает, хотя еще слишком слабо. "“Век нынешний” сменяет “век минувший”, ибо это непреложный закон жизни. Появление Чацких-карбонариев на рубеже исторических эпох естественно и закономерно.
Объяснение: