Оповідання американського автора Джека Лондона «Жага до життя» справило на мене незабутнє враження. А сам письменник відразу перейшов у розряд моїх улюблених і шанованих. Я вважаю, що він розповів у своєму творі про дуже важливі властивості людської природи, як позитивні, так і навпаки. Це і боягузтво, і відвага, і жорстокість, і людське співчуття, і, звичайно, жага до життя.
Письменник розповідає про двох учасників «золотої лихоманки», що відправилися до північних віддалених країв на пошуки багатства. Знайти золото старателям вдалося. Але в оповіданні ми бачимо їх у той момент, коли герої намагаються вибратися до людей і знайти до на морському березі. Вони зовсім виснажені в дикій північній пустелі, в безлюдді. Їх з кожним днем дедалі менше радує золото, яке вони несуть в мішечках — адже смертельно хочеться їсти, страшно хочеться зігрітися.
Кинутий товаришем напризволяще хворий головний герой ледве пересувається до берега. Письменник ставить питання — а чи варто бажання наживи таких мук? Адже заради короваю хліба або шматка смачного м’яса золотошукач дуже скоро готовий був віддати все золото! Чи варто було вирушати в край, де заради виживання товариш Білл кинув головного героя, що став тягарем — без єдиного слова, без вибачення і прощання, не обернувшись навіть? Напевно, ні.
Але минуле не повернути. І всупереч обставинам головний герой твору зміг довести, що є сильною духом людиною.
Объяснение:
