Хмельницький в бій ішов, В бій під Жовті Води, - У проміннях корогов Ніс зорю свободи! Гей, не бійся перешкод, Прапор піднімай, - За свободу, за народ І за рідний край! Під ним коник - цок та цок - Копитами грає... Од козацьких од шапок Тісно небокраю! Перемоги день яснів, - Уперед, повстанці! - Б'ють під Корсунем панів, Б'ють їх на Пилявці! Дим пожарищ навкруги, Турки і татари... Знов полізли вороги, Мов ті чорні хмари. Звів Хмельницький булаву, Клич пішов землею: - Всі надії - на Москву! Будем вічно з нею! Честь Хмельницькому в віках, Що народні мрії Спрямував на вірний шлях - До сестри Росії! Гей, не бійся перешкод, Прапор піднімай, - За свободу, за народ І за рідний край!
Зійшовши на край долини, герой зупинився та замислився. Його усмішка посіяла ще яскравіше, відбиваючись в очах. Разом з красою природи він відчував усе тепло та любов, які були внутрішніми скарбами його душі.
Та раптом, здалеку, долина огорнулася відчуттям сумного звуку. Герой озирнувся і побачив одинокого птаха, який співав свою пісню про розлуку та незабутні зустрічі. Цей звук перетнув його серце, пробудивши в ньому довго забуту тугу.
Залишаючи долину за собою, герой усвідомив, що життя - це непередбачуваний шлях, що веде до радості та смутку, до розлуки та зустрічі. І, хоча його серце залишилося на місці, він знав, що усмішка його лиця завжди буде нагадувати про ту красу та силу, які він зазнавав у тих миттєвостях.
Таким чином, з кожним кроком герой вперед поніс у світ свою усмішку, розповідаючи іншим про важливість прийняття життя з його радістю та смутком, з його радістю та тугою. І незважаючи на все, він знаходив радість у дрібницях і дарував усмішки іншим, надію
чись, що вони зможуть знайти свою внутрішню красу та силу.
Цей новий кінець наголошує на унікальності та непередбачуваності життя, а також на значенні радості, смутку та емоцій, які допомагають нам зрозуміти його справжнє значення. Він закликає до поширення позитиву та усмішок серед інших, щоб до їм знайти свою внутрішню силу та красу.
