Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам*ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?". Цю ж тему видатна поетеса продовжила у вірші "Крила". Вона говорить, що крилатим ґрунту не треба... Та хіба людина має крила? Виявляється, що так. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, вірність у коханні, працьовитість, щедрість, надія, мрія... Ґрунт потрібен лише нашому фізичному втіленню. Наша душа завжди літає і крила має!
а й правда, крилатим ґрунту не треба.
землі немає, то буде небо.
немає поля, то буде воля.
немає пари, то будуть хмари.
в цьому, напевно, правда
а як же людина? а що ж людина?
живе на землі. сама не літає.
а крила має. а крила має!
вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
а з правди, чесноти і довір"я.
у кого - з вірності у коханні.
у кого - з вічного поривання.
у кого - з щирості до роботи.
у кого - з щедрості на турботи.
у кого - з пісні, або з надії,
або з поезії, або з мрії.
людина нібито не літає
а крила має. а крила має!