Сосновной идеей стиха янки купалы "мая думка"! заранее !
сам стих:
як вецер, як птушка, дзе сонца, дзе зоры,
так рвецца, нясецца ўдаль думка мая;
абыймецца з небам, пакоціцца ў мора,
у вялікае мора людскога жыцця.
і ўдарыцца ў сэрца так смутна, ,—
як лісцем віхура, так ім скалыхне,
так ім закалоціць, аж выклікне
ўжо з песняй ляціць зноў да зор к вышыне.
запеўшы пахвалай нязведанай далі,
к вядомай павернецца долі людской;
адсвеціцца ў слёзах, як свечка ў крышталі,
ды ў свет зноў за сонцам, за новай зарой!
на небе свабода, святло і прыволле,—
а думцы замала: няма там людзей;
людзей на зямельцы спаткае даволі,
дык сонца і воля не свецяць тут
і так безупынку, то к небу — дзе зоры,
нясецца, як птушка, ўдаль думка мая;
то скоціцца ў мора, ў вялікае мора
людскога, забытага шчасцем жыцця.
1910
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».