Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за до вшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за до гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за до вшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби “Євшан-зілля” епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий». Історія написання «Євшан-зілля» Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису. Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха. В поемі «Євшан-зілля» проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/yevshan-zillya-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Ночь. На лугу около костра пять мальчиков. В котелке варится картошка. Поблизости пасутся лошади. Вдруг собаки залаяли и бросились в темноту. Широкоплечий неулюжий парнишка молча вскочил, прыгнул на лошадь и поскакал вслед за собаками.
Это был Павел, один из героев рассказа Ивана Сергеевича Тургенева "Бежин луг". Я не случайно начал с этого эпизода, который понравился мне больше всех. Павел понравился мне больше других ребят. Он был из бедной крестьянской семьи и одет был очень бедно, лицо изрыто оспой, а голова, как говорится, с пивной котел.
Но было в Павле что-то очень привлекательное. Особенно ясный умный взгляд, сильный голос, спокойствие и уверенность. Еще больше привлекает в нем его деятельность. Все ребята сидели, а он варил картошку, следил за костром. И рассказы его отличались от рассказов других ребят. Павел всегда говорил только о том, что сам видел, в его рассказах был юмор. И когда он рассказывал, как ждали дня, когда Тришка-антихрист должен был спуститься на землю, все ребята смеялись.
Еще из мальчиков мне понравился костя. Правда, он во многом отличался от Павла. Костя на два года младше Павла. У него худое лицо, с острым, как у белки, подбородком, большие черные глаза смотрели всегда немножко грустно, как будто хотели что-то сказать, но на языке таких слов не было. Худенький, он был одет так же бедно, как и Павел. А лицо у него было усталое, с болезненным выражением. оказался ночью в лесу, то, наверное, тоже испугался бы ночных криков. Но не потому, конечно, что вообразил себе леших, а просто так, потому что как-то страшно в темноте.
Мальчики, о которых пишет Тургенев, были неграмотными, суеверными, и они всерьез верили тому, что рассказывали Костя, Илюша и Федя.
Зато они многое знали и умели делать: пасли лошадей взрослым в поле и дома, собирали в лесу ягоды, грибы, особенно хорошо чувствовал себя в ночном Павел. Он лучше всех знал природу, объяснял ребятам, какая птица кричит, кто в реке плещется.
Костя сказал, что проходил мимо бучила, а там кто-то застонал жалостливо. Костя испугался, вообразив себе водяного. А Павлик сказал, что так могут кричать маленькие лягушки.
В то же время Костя лучше всех описывал природу в своих рассказах. Он очень красочно описал, как плотник Гаврила встретил в лесу русалку. Павел любил настоящую жизнь леса и поля, а Костя видел во всем этом что-то сказочное.
Мне, как и Тургеневу, в речи Павла понравился его юмор и здравый смысл, а в речи Кости — мечтательность, поэтичность.
Было между ними еще одно отличие. Павел был смелым, решительным мальчиком. Я уже написал в начале, как Павел решительно поскакал на лошади. Это он хотел отпугнуть волка, а с собой не взял ничего, кроме хворостины. А когда вернулся, и не подумал похвастаться свой смелостью. А Костю даже сам Тургенев назвал трусишкой. И не зря. Ведь Костя пугался всего непонятного, даже крика лягушки в бучиле.
Костя был добрым мальчиком. Он очень жалел Феклисту, мать утонувшего Васи. Когда Павел пошел к реке, Костя предостерег его, сказал: "Осторожно, не упади! "
А Павел заботился о других не на словах, а на деле он бросился от волка не свою лошадь, а всех лошадей. И картошку варил не для себя, а для всех ребят.
Когда я читал рассказ, мне было немножко завидно. Мы, конечно, живем куда лучше тех ребят, но хотелось бы так же хорошо знать природу, уметь ездить верхом и вообще быть такими же свободными на лугу, в поле, в лесу.