В первых же строках этого стихотворения поэт стремится вывести читателя из лабиринта повседневности и рутины. Для этого он пытается "неустанной проворной рукою" соткать нить, подобно Ариадне из античного мифа, которая таким образом позволила Тесею и его спутникам выйти из лабиринта на острове Минос.
Художественные средства, использованные автором:
- метафоры:
Меж и будущим нить /Я тку неустанной проворной рукою
- эпитеты:
покорно и честно служить; немой Аравийской пустыне;
- сравнения:
дремлет пока, как цветок под водою,
столько же, сколько песчинок среди бесконечных песков.
Здається, зображуючи головного героя повісті — Павла, автор розповідає про свою власну юність, коли навчався в ремісничному училищі. З перших сторінок повісті ми починаємо із симпатією ставитися до цього чуйного, працьовитого, доброго хлопця.Потрапити до ремісничого училища Павлові пощастило не відразу, бо хлопець був іще замалий. Після цієї першої невдачі Павло твердо вирішує піти на роботу, адже інакше вони з тіткою не зможуть прожити. Та й не уявляє себе хлопець без роботи. У хаті й надворі Павло — господар. Він і дров нарубає, і хмизу знайде, щоб обігріти півхати (другу половину снарядом розбило). Узагалі протопити піч у повоєнні роки було непросто: траплялося, що Павло виловлював дрова з крижаної води, цокочучи зубами. Зібрати городину — теж великий клопіт. А тітка цілими днями на роботі.Варто звернути увагу на те, що ніхто не нагадує хлопцеві щось робити. Павлик сам добре розуміє свої обов'язки, по-дорослому усвідомлюючи, що саме на ньому тримається господарство.Післявоєнна дійсність була скупою на свята та радість. Але наші однолітки вміли жити весело й цікаво, радіти життю, а головне, цінувати виявлені до них співчуття, ласкавість, щирість.Життя має мудру закономірність: години випробувань роблять людей чуйними, справедливими, добрими. Згадаємо вражаючий епізод повісті, коли Фріц викинув Павлика з машини на мерзлу дорогу. Опритомнів хлопець уже в училищі, і перше, що він побачив, було обличчя майстра, потім уся його навчальна група. А староста, суворий та авторитетний хлопець, простяг Павликові свою сніданкову пайку, щоб той підкріпився.Доброта. Саме вона тепер буде найпотрібнішою в житті для хлопців із повісті "Вогник далеко в степу". Ця ж людська чеснота має зробитися сьогодні найпоширенішою. Серед інших чеснот Григір Тютюнник особливо цінував цю людську якість. В одному зі своїх інтерв'ю письменник дуже слушно зауважив: "Ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її виявах". Ці прекрасні слова могли б стати епіграфом до повісті Григора Тютюнника "Вогник далеко в степу".
Объяснение: