Автор зображує своїх героїв не стільки за до описування зовнішніх проявів їхнього життя (як це робили, скажімо, Бальзак або Діккенс), скільки за до рунтовного й скрупульозного аналізу найтонших порухів їхніх душ, психологічних глибин (славнозвісний «психологізм Достоєвського) у моменти найвищого напруження душевних сил, у так званих «межових ситуаціях». Якщо в текстах інших романістів часто використовуються докладні описи (портрети, інтер’єри, пейзажі), то в «Злочині і карі» значно більше діалогів і монологів. Власне авторського «голосу» (що, як ви вже знаєте, притаманне, наприклад, Діккенсу з його прямими звертаннями до читача) у Достоєвського дуже мало. Кожний персонаж має свій неповторний голос, свій тип свідомості. Так, самозакоханий і процвітаючий Лужин мислить і розмовляє зовсім не так, як розумний і втомлений насолодами життя цинік Свидригайлов. «Голос» енергійного й діяльного Разуміхіна абсолютно відрізняється від жовчно-скептичних інтонацій Раскольникова. Тому письменник і зіштовхує думки різних героїв, створює їхні діалоги або полілоги, де звучать рівноправні голоси.
Рождество Христово (Christmas) — великий христианский праздник, установленный в воспоминание рождения Иисуса Христа в Вифлееме. В Православной Церкви входит в число Господских двунадесятых праздников. Ввиду литургического воспоминания и празднования важнейшей тайны (наряду с пасхальной человеческого рода — Боговоплощения и пришествия в мир Сына Божия, рожденного во плоти, — является одним из самых значительных дней литургического года и одним из главнейших праздников в большинстве христианских конфессий. В настоящее время почти все христиане (за исключением Армянской Церкви) празднуют его 25 декабря (в соответствии с принятым в той или иной общине календарным стилем; в большинстве приходов Русской Православной Церкви это 7 января по новому стилю).
Автор зображує своїх героїв не стільки за до описування зовнішніх проявів їхнього життя (як це робили, скажімо, Бальзак або Діккенс), скільки за до рунтовного й скрупульозного аналізу найтонших порухів їхніх душ, психологічних глибин (славнозвісний «психологізм Достоєвського) у моменти найвищого напруження душевних сил, у так званих «межових ситуаціях». Якщо в текстах інших романістів часто використовуються докладні описи (портрети, інтер’єри, пейзажі), то в «Злочині і карі» значно більше діалогів і монологів. Власне авторського «голосу» (що, як ви вже знаєте, притаманне, наприклад, Діккенсу з його прямими звертаннями до читача) у Достоєвського дуже мало. Кожний персонаж має свій неповторний голос, свій тип свідомості. Так, самозакоханий і процвітаючий Лужин мислить і розмовляє зовсім не так, як розумний і втомлений насолодами життя цинік Свидригайлов. «Голос» енергійного й діяльного Разуміхіна абсолютно відрізняється від жовчно-скептичних інтонацій Раскольникова. Тому письменник і зіштовхує думки різних героїв, створює їхні діалоги або полілоги, де звучать рівноправні голоси.