Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до до слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.
Семейство левонтия было большое, безалаберное, жило бесшабашно, не утруждая себя; их дом стоял сам собою, «…и ничего-то ему не мешало смотреть на белый свет кое-как застеклёнными окнами — ни забор, ни ворота, ни наличники, ни ставни», так как их не было вовсе. в день получки гуляла вся семья, а спустя дня 3-4 дня хозяйка опять ходила по селу и занимала до получки денег, муки, картошки. рассказ начинается с того, что рассказчику, маленькому мальчику, жившему с бабушкой и дедушкой, бабушка приказала сходить в лес по землянику, чтобы она продала её и купила ему его мечту — пряник, обязательно в форме коня: «это мечта всех деревенских малышей! он белый-белый, этот конь. а грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые». и мальчик пошёл в лес с левонтьевскими , которые по дороге , дрались, на чьём-то огороде надергали луку и успокоились только перед лесом. стали собирать ягоды, но вскоре обнаружилось, что кто-то из них потихоньку съел собранное. ещё немножко подрались, потом решили искупаться в речке. мальчик не пошёл с ними, потому что ещё не набрал полную посудину, а собрано было порядочно. тогда соседские стали смеяться над ним, якобы он трус, боится своей бабушки, и малыш, заспорив с ними, нечаянно проспорил свои ягоды. ему пришлось высыпать их на траву, где левонтьевская орда сразу съела их. мальчику было «»грустно. тоска на сердце — предчувствует оно встречу с бабушкой, отчёт и расчёт». но он не подал виду, а вместе с помчался к речке. «так интересно и весело мы провели весь день, и я совсем уже забыл про ягоды, но наступила пора возвращаться домой». по дороге соседские дети насмехались над ним, а потом научили натолкать в посудину травы побольше, а сверху собрать сколько-нибудь ягод, вроде туес полный. сами убежали. так мальчик и сделал. бабушка похвалила его. он поел и пошёл на улицу играть, там его дёрнуло рассказать обо всём старшему из детей левонтия, тот за сохранность тайны потребовал от мальчика калачей, которые малышу пришлось украсть из кладовки. после приезда с базара бабушка долго ругала внука, предрекая ему плохую жизнь, и в конце концов мальчик «…заревел не просто раскаиваясь, а испугавшись, что пропал, что ни прощенья, ни возврата нету… «. но вот он поднял голову, увидел перед собой «по скоблёному кухонному столу, будто по огромной земле, с пашнями, лугами и дорогами, на розовых копытцах скакал белый конь с розовой гривой».
Поведение Саньки и рассказчика в эпизоде с ягодами. Конь с розовой гривой15 апреля 2012
Поведение Саньки и рассказчика в эпизоде с ягодами. Конь с розовой гривой
Незначительный случай нередко может повлиять на всю жизнь человека, изменить его. Случай, описанный в рассказе Астафьева «Конь с розовой гривой» , из таких. Завязкой рассказа является эпизод, в котором бабушка послала героя за земляникой, и за это пообещала ему «пряник конем» . Мечта героя исполняется: «по скобленому кухонному столу, как по огромной земле с пашнями, лугами и дорогами, на розовых копытцах скакал белый конь с розовой гривой» . Мальчик отправляется за земляникой вместе с левонтьевскими ребятишками, чтобы «трудом своим заработать пряник» . Он понимает, что даром ничего не достается. Соседские ребята «несли бокалы с отбитыми краями, старые, наполовину изодранные на растопку берестяные туески.. . ковшик без ручки» . То, что посуда плохенькая, это еще не признак бедности, а признак отношения к вещам, к труду вообще. Такие люди и сами не любят трудиться, и не ценят чужой труд. А наш герой-рассказчик шел с «аккуратным туеском» . В этой семье знали цену труда. В отличие от левонтьевских «орлов» , которые «бросали друг в друга посудой, барахтались, два раза принимались драться, плакали, дразнились» , герой рассказа трудится добросовестно: «Я брал старательно» . Он помнит бабушкины слова: «Главное — закрыть дно посудины» , это ему, подстегивает: «стал собирать ягоды скорее» . Он даже не хочет идти на речку, пока не наберет полную посудину. Левонтьевские же хитры, им лень собирать ягоды. Санька, как более старший и хитрый, поддразнивает героя: «Бабушки Петровны испугался! Эх ты! » Узнав о прянике, Санька быстро находит нужные слова и ловит героя на удочку: «Скажи уж лучше — боишься ее, и еще жадный! » Мальчику не хотелось показаться жадным, «не не струсить, не опозориться» : «А хочешь, все ягоды съем? » Так «левонтьевская орда уничтожить землянику, с таким трудом собранную мальчиком. Но вот рассказчик начинает осознавать, что его проступок не пройдет даром, он осознает свою вину. Наш герой решил обмануть бабушку, так как его совесть уже была подготовлена к этому обману всеми глупыми и дурными поступками, совершенными за день. Таким образом он решил избежать неприятностей и наказания. Но это решение дается ему нелегко: он «даже чуть было не всплакнул» , потом «приготовился к каре за содеянное злодейство» . Он понимал, что совершил «злодейство» . Поэтому совесть начинает вершить свой суд: «Бабушку надул. Калачи украл. Что только будет? » «А что если разбудить ее и все-все рассказать? » И на рыбалке он думает: «И зачем я так сделал? Зачем послушался левонтьевских? Вон как хорошо было жить! Ходи, бегай и ни о чем не думай. А теперь? » Мальчик вспоминает и о бабушке, и о матери, и о дедушке. Ему вдруг становится жалко себя: «И меня некому» . Но вот наступает переломный момент: когда Санька опять начинает учить его, как обмануть бабушку, передразнивает ее, герой решает: «Не буду так делать! И слушаться тебя не буду! » И когда показывается лодка с бабушкой, от стыда он бежит прочь. Развязка затягивается, так как не может разрешиться внутренний конфликт героя с самим собой. И вот наступает кульминационный момент: дедушка внука, и накопившиеся слезы «хлынули безудержно» . Дедушка найти выход из сложившегося положения: « Попроси прощенья… » И все-таки бабушка купила внуку «пряник конем» . Истинная любовь, вера в своего внука пересилить гнев. Она знала, что он раскаивается в своих «злодеяниях» . И самое тяжелое наказание не сделает того, что могут сделать милосердие, доброта прощение. Потому по стольких лет пишет автор: «А я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой».
Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до до слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.