"Сказка Простого Карандаша"
В старинном доме,на письменном столе писателя,жили необычные вещи.Настольная Лампа,лощённая Бумага,Чернильница и Ручки с перьями,цветные Карандаши.Каждый вечер они разговаривали о жизни,делились впечатлениями.И только Простой Карандаш не принимал участия в беседах.Он спешил записать удивительные истории,забавные приключения,волшебства и чудеса,мечты людей.
Настольное общество высокомерно наблюдало за карандашом, который становился всё меньше, с каждым днём.Он спешил писать,не обращая внимания на насмешки,ему хотелось рассказать людям сказки.Настал день и карандаша не стало.Ластик решил стереть его записки,но Лампа решила сначала их прочесть.Всю ночь общество стола читало вслух сказки карандаша.Восторг сменяло удивление, появлялись слёзы счастья.
Наутро писатель заметил записки в папке для бумаг,куда их спрятал Ластик.Прочитав,писатель не смог их забыть,а создал книгу сказок. Книгу читают во всём мире,сказки делают людей счастливее,их мечты сбываются.Писаль назвал книгу "Сказки Простого Карандаша",чем они были написаны.Так имя Карандаша стало вечным,хотя он об этом не успел узнать.
По мотивам сказок Андерсена Г.Х. "Чайник","Воротничок",
" Скатерть-самобранка"и другие.
Іноді здається, вся лірика Цвєтаєвої-це безперервне пояснення в любові до людей, до світу і до конкретної людини.
Жвавість, уважність, здатність захоплюватися і захоплювати, гаряче серце, пекучий темперамент — ось характерні риси ліричної героїні Цвєтаєвої, а разом з тим і її самої. Ці особливості характеру до й зберегти смак життя, незважаючи на розчарування і складності творчого шляху.
Лірична героїня Цвєтаєвої повністю відображає почуття і переживання самої Марини, так як поетеса спочатку принципово поставила знак рівності між собою і своєю ліричною героїнею. Виходячи з цього вірші Цвєтаєвої дуже особистісні. Цвєтаєва завжди вважала, що поет у своєму творчості повинен бути індивідуальний. З цього принцип: бути тільки самою собою, ні в чому не залежати ні від часу, ні від простору.
ответ: Я думаю так.
Объяснение:
Хліб завжди цінується українцями. Усі розуміють, що без хліба людину чекає голод.
Про нього складено багато прислів'їв та приказок. Він усьому голова. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику гостинні українці з давніх часів зустрічають дорогих гостей. Вміють випікати смачні та запашні короваї, хлібини, калачі. Наші предки ніколи не залишали на столі крихти хліба. Коли падала хлібина, піднімали її й цілували за життя, що на ньому тримається. Бо зернові рослини, які дають хліб, смачною випічкою та кашами годують людей, а кормом - домашню худобу.
До хліба повинне бути дбайливе ставлення.
Пришла баба смотрит ,а куриц то нет только лиса.Лисичка была да хитрая и спрятала за спину куриц.
-Твои курицы убежали в лес.-сказала лиса.
Баба поверила и закрыла дверь.Побежала лиса к себе в нору. А баба тем временем пошла искать куриц в лес.Видит заяц сидит на пеньке.
-Заяц ты не видел куриц моих?-спрашивает баба.
-Нет не видал я твоих куриц!-отвечает ей заяц.
Идёт баба дальше, видит медведя и спрашивает:
-Не видио ли ты моих куриц?
-А медведь и говорит нет не видел!
Идёт баба дальше.Устала старая пересела на пенёк отдохнуть.А сороки её спрашивают ю:
-Что случилась?Что случилось?
-Курицы мои пропали.- отвечает баба.
-Видели!Видели!Лиса с ними бежала да прятала!- прокричали сороки.
-А куда ж она побежала?!- с интересом спросила баба.
-К реке!К реке!- снова прокричали сороки.
Побежала баба к реке.Видит а там нора лисья.А в норе лиса спит.
А за спиной куры.Взяла баба кур и со всех ног побежала домой.И больше ни когда не будет верить лисе!