Объяснение:Интересно, а какой рассказ Воробей вы имеете в виду?
Я, например, знаю Воробьишко - рассказ, который написал Максим Горький.
Или рассказ Расстрёпанный воробьишко, который написал Константин Паустовский.
Или стихотворение в прозе Воробей, которое написал Иван Тургенев.
Давайте я расскажу вам о последнем произведении из вышеперечисленных. Тем более, что оно занимает всего лишь несколько абзацев.
Итак, Воробей - стихотворение в прозе Ивана Сергеевича Тургенева.
Возвращался как-то писатель с охоты со своей собакой по имени Трезор и шли они вместе по аллее сада. Вдруг его собака начала красться, как будто зачуяла дичь.
Оказалось, что собака увидела желторотого воробья, который упал из гнезда. Он бес лежал на земле, растопырив свои маленькие крылышки.
Когда собака автора стала приближаться к этому молодому воробью, на неё вдруг камнем упал с дерева взрослый воробей и стал защищать своего детёныша. И каким бы ни казался ему великаном огромный пёс, взрослый воробей заставил своим поведением собаку отступить. Пёс почувствовал в маленьком воробье очень большую силу.
В авторской сказке, несмотря на присутствие доли вымысла есть и народная, фольклорная основа. Писатели опирались на те знания, которые у них уже имелись.
1. Народная сказка - творение коллективное. она создаётся народом. Литературная сказка всегда имеет конкретного автора. 2. В народной сказке поднимается общечеловеческая проблема, значимая для всех. В авторской сказке проблема может быть и узкой, важной для конкретного автора или героя. 3. Идея народной сказки заключается в нравоучении, народной мудрости. Идея литературной сказки - выявление авторской позиции, его отношение к поставленным проблемам. 4. Сказочные приёмы (троекратные повторы, магические числа, нарушение запрета... ) в рамках народной сказки обязательны. В литературной сказке их присутствие или отсутствие решается автором. 5. В народной сказке язык (эпитеты, сравнения, устаревшие и диалектные слова, слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами) встречаются постоянно, так как отражают народную речь. В авторской сказке их использование является авторским средством придания произведению сказочной формы. Наряду с ними присутствуют оценочные эпитеты, метафоры, описания природы, внешности и т. д. 6. В народной сказке всегда есть присказка, зачин, конец. В литературной сказке один или несколько компонентов могут отсутствовать. 7. Авторская сказка статична, не может изменяться с течением времени. Народная сказка - это жанр устного народного творчества, поэтому она может изменяться по мере передачи её из уст в уста. 8. В народных сказках добро всегда побеждает зло. В авторской сказке конец может быть менее оптимистичным.
Життя Мігеля де Сервантеса Сааведри, видатного іспанського письменника-гуманіста доби Відродження, схоже на пригодницький роман з героїчними подвигами, невдачами й розчаруваннями, безперервною боротьбою з нуждою й відсталістю навколишнього світу.
Майбутній письменник з’явився на світ 1547 р. в містечку Алькала-де-Енарес неподалік від Мадрида. Рід його мав давнє лицарське коріння і був добре відомий не лише в Іспанії, а й в Америці, однак на час народження Мігеля збіднів, утратив високі дворянські привілеї та землі. Батько майбутнього письменника Родріго де Сервантес був хірургом. У пошуках заробітків разом із сім’єю він об’їхав майже всю Іспанію. Ті подорожі збагатили хлопчика яскравими враженнями. Незважаючи на матеріальну скруту, скромний лікар таки спромігся дати синові добру освіту. У десять років Мігель вступив до колегії єзуїтів, а після її закінчення продовжив навчання в Мадриді. Там один з кращих на той час іспанських педагогів Хуан Лопес де Ойос першим помітив літературне обдаровання юнака.
Обставини, що змусили юного Сервантеса терміново полишити Іспанію, досі не встановлені. За легендою, він заступився за циган перед загоном королівських гвардійців, що прибули розганяти табір. У сутичці Мігель вихопив шпагу й поранив капітана гвардійців. За іншою версією, захищаючи свою честь, він на дуелі вбив іспанського дворянина. Хай там як, але щоб негайно покинути країну, Сервантес став камерарієм (ключником) надзвичайного папського посла, що саме вирушав до Італії. У Римі молодий письменник відкрив для себе мистецтво античності й італійську літературу Відродження. Численні посилання у творах Сервантеса свідчать про те, що він добре знав спадщину Гомера, Вергілія, Горація, Овідія, розумівся на Біблії та літературі Давнього Сходу.
У XVI ст. Іспанська імперія була могутньою державою, що продовжувала розширювати свої чималі володіння в Європі, Америці, Азії та Африці. На початку 1570-х років у Середземномор’ї спалахнула війна між Османською імперією та Священною лігою. Військова кар’єра відкривала перед нащадком збіднілого дворянського роду гідні перспективи, тож Сервантес вступив до армії. За п’ять років служби в іспанських військах, розквартированих в Італії, він відвідав Мілан, Болонью, Венецію, Палермо, вивчив італійську мову. 7 листопада 1571 р. Сервантес узяв участь у знаменитій морській битві біля острова Лепанто, під час якої отримав три вогнепальних поранення: два в груди й одне в передпліччя. Відтоді письменник не володів лівою рукою, але військової служби не залишив. У складі полку він захищав острів Корфу, брав участь у битві біля Наварина, у складі експедиційного корпусу укріплював фортеці в Північній Африці, кілька років провів у Сардинії та в Неаполі.
У 1575 р., повертаючись додому на галері «Сонце», Сервантес потрапив у піратський полон. П’ять років вірний солдат Іспанії був рабом в Алжирі, тричі намагався втекти, але це лише погіршило його тяжке й принизливе становище. Омріяне звільнення відбулося 19 вересня 1580 р., коли рідним зрештою вдалося зібрати потрібну для викупу суму.
Відтоді бурхливе, сповнене пригод життя Сервантеса заступили рутинна цивільна служба й боротьба з нестатками. Родина Мігеля тяжко бідувала, і всі турботи про близьких лягли на його плечі. Не маючи ані грошей, ані покровителів, він змушений був повернутися до війська. Кілька років Сервантес служив військовим кур’єром, але це не до . Протягом 1585-1604 рр. він безуспішно змагався зі злиднями. У пошуках удачі письменник влаштувався комісаром з продовольчого постачання «Непереможної армади» (іспанського флоту, створеного в 1585-1588 рр. для завоювання Англії). Нечесним шляхом декому вдавалося за рік заробити на цій посаді чималі статки. Тим часом Мігель жив на скромну платню й постійно їздив селами й містами, закуповуючи провіант для королівського флоту. Незважаючи на це, саме його звинуватили у приховуванні грошей. Відтак Сервантеса призначили збирачем податків, але невдовзі банк, у якому зберігалися зібрані кошти, збанкрутував. Письменника оголосили розтратником і засудили до семи місяців ув’язнення. Так тривала боротьба з бідністю завершилася ще однією сумною історією.
Объяснение:Интересно, а какой рассказ Воробей вы имеете в виду?
Я, например, знаю Воробьишко - рассказ, который написал Максим Горький.
Или рассказ Расстрёпанный воробьишко, который написал Константин Паустовский.
Или стихотворение в прозе Воробей, которое написал Иван Тургенев.
Давайте я расскажу вам о последнем произведении из вышеперечисленных. Тем более, что оно занимает всего лишь несколько абзацев.
Итак, Воробей - стихотворение в прозе Ивана Сергеевича Тургенева.
Возвращался как-то писатель с охоты со своей собакой по имени Трезор и шли они вместе по аллее сада. Вдруг его собака начала красться, как будто зачуяла дичь.
Оказалось, что собака увидела желторотого воробья, который упал из гнезда. Он бес лежал на земле, растопырив свои маленькие крылышки.
Когда собака автора стала приближаться к этому молодому воробью, на неё вдруг камнем упал с дерева взрослый воробей и стал защищать своего детёныша. И каким бы ни казался ему великаном огромный пёс, взрослый воробей заставил своим поведением собаку отступить. Пёс почувствовал в маленьком воробье очень большую силу.
Автор сего повествования (говоря его словами)