Це літо було для мене дуже гарним і цікавим. Я з нетерпінням чекав на канікули, бо ми всією родиною вже запланували подорож Україною на авто. Нам дуже пощастило: у нас багато родичів і в Україні, і за кордоном, тобто у багатьох містах нам не потрібно було шукати готель. Подорож аша тривала майже місяць. Побували ми і на Поділлі, і у Чернигові, і у Києві. Я накупався у теплому Азовському морі у Кирилівці, де живе одна з моїх бабусь. Там мене батьки й залищили на місяць, бо вони повинні були вертатися з відпустки на роботу, а я у місто не хотів. Я допомагав бабусі - як у багатьох людей там, у неї свій міні-готель. І зовсім мені було не важко, а, навпаки, цікаво. Я відчував себе майже дорослим. Коли бабусі говорили, що, мовляв, рано дитині працювати, вона відповідала, що я не дитина, а вже парубок.
Потім я повернувся до міста і провів три тижні до школи там. Зустрівся з друзями і зробив завдання на літо. А там і вересень прийшов.
Герой поэмы «Мцыри» мечтает вырваться из монастыря, воспринимая его как тюрьму. Жить в понимании Мцыри значит «ненавидеть и любить» , узнать и преодолеть подлинную опасность, бороться за свободу.
Он чувствует кровную связь с небесными силами. Спокойная и размеренная жизнь монастыря не истребила в герое мечту вырваться на свободу. Мцыри как дитя природы.
…Кругом меня цвел божий сад;
И снова я к земле припал
И снова вслушиваться стал
К волшебным, странным голосам;
Они шептались по кустам,
Как будто речь свою вели
О тайнах неба и земли.. .
Трехдневные скитания Мцыри уверили его в том, что мир прекрасен, дали ему полноту ощущения и понимания жизни.
Ты хочешь знать, что делал я
На воле? Жил — и жизнь моя
Без этих трех блаженных дней
Была б печальней и мрачней
Бессильной старости твоей…
Свою судьбу он сравнивает с жизнью темничного цветка.
...Таков цветок
Темничный: вырос одинок
И бледен он меж плит сырых,
И долго листьев молодых
Не распускал, всё ждал лучей
Живительных. И много дней
и добрая рука
Печально тронулась цветка,
И был он в сад перенесён,
В соседство роз. Со всех сторон
Дышала сладость бытия…
Но что ж? Едва взошла заря,
Палящий луч её обжег
В тюрьме воспитанный цветок…