Дерево, що росте у твоєму саду. Текст-опис.
Яблуня.
У моєму саду росте яблуня.
Дерево невисоке, але з широкою кроною. Цвіте яблуня через рік. Навесні зацвітає рожевим цвітом. Квітів багато, вони великі. Від них віє ароматними пахощами. З настанням літа плоди доспівають. Вони круглі, зелені, налиті соком. Дуже смачні. Восени листочки яблуні опадають. Так вона зимує до наступної весни.
Яблуню посадив мій батько, коли я народився.
Черешня.
Вгору до сонця тягнеться черешня у моєму саду.
Вона струнка та висока. Міцний стовбур тримає безліч гілок. Навесні вони зеленіють листочками. Згодом розпускається цвіт. Він білосніжного кольору. Пишно вкриває дерево. У такий час воно дуже гарне. Плоди його доспівають на початку літа. Дві великі червоні кульки звисають на тоненьких ніжках. Їх дуже багато. Вони солодкі та смачні.
Черешні є улюбленими ласощами багатьох дітей.
Горіх.
У моєму саду росте крислатий горіх.
Дерево високо піднімається над будинком. Це могутнє дерево з кулеподібною кроною. Листки великі, овальні, з рівними краями. У травні з гілок звисають зелені сережки. Так цвіте горіх. Згодом рясно покривається зеленими круглими плодами. Восени плоди чорніють і падають зі стукотом на землю. Вони дуже поживні.
Ми любимо їсти смачні горішки.
Объяснение:
возьми один из етих вариантов
Объяснение:
1. написание рассказа Чехова вдохновила развеселившая его жалобная книга одной из станций Донецкой дороги. Хотя имена в рассказе вымышленные, и автор поменял некоторые из них при издании собрания сочинений, потерянный портсигар в одной из записей просят передать «Андрею Егорычу» — имя реального почтмейстера Воскресенска, в котором работал тогда Чехов[1].
«Жалобная книга» быстро стала популярна у широкого круга читателей[2], рассказ разошёлся на цитаты, особенно популярна его последняя фраза — «Хоть ты и седьмой, а дурак». Она стала крылатым выражением[3], а другие писатели вложили её в уста своих персонажей; это сделали, в частности, Бунин в «Надписях» и Куприн в «Штабс-капитане Рыбникове».
2.Жалобную книгу» А.П. Чехов написал в 1884 году, в этом же году она увидела свет в журнале «Осколки». Это время ранних, брызжущих весёлым юмором рассказов Чехова, когда он подписывался под ними как Антоша Чехонте.
Источником вдохновения для написания этого рассказа послужила жалобная книга на одной железнодорожной станции по Донецкой дороге. Записи в ней очень развеселили Чехова.
Хотелось бы для начала узнать название самой повести?
Объяснение:
Сочинение или просто ответы?