іван сила – видатний українець, важкоатлет. він був визнаний найдужчою людиною планети у минулому столітті. цей чоловік утілює найкращі риси: благородство, щедрість, чесність, старанність. працьовитість: опинившись в місті іван влаштовується вантажником на вокзал. і саме тут він проявляє свою силу: «іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». він – дужий від природи, має силу важко працювати та не стомлюватись. ощадливість: познайомившись з брякусом у місті та опинившись на шляху до слави, іван не покинув роботи: «попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою». тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. доктор його всіляко розвивав. одного разу іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, й правил етикету не знав. брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте іван сказав, що навчиться. іван – чуйна людина, тому смерть дорогого тренера його вразила: «іван заплющив очі. крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». він дуже щирий, відкритий, співчутливий. окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на . серце івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. отже, іван сила у творі о. гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.
В стихотворение говорится о том что все имущество героя данного стиха составляет «табак в кисете» да «мундштук наборный», которым автор очень гордится. Сам он «худой, веселый и задорный», словно бы и нет войны. Но именно ощущение постоянной опасности обостряет чувства людей, которые начинают ценить каждое мгновение своей жизни. Видимо, поэтому даже незначительные события военного периода так прочно врезались в память автора и позже трансформировались в стихотворение, наполненное легкой грустью, запоздалой тревогой, безудержной лихостью и даже некоторым позерством.