творчество н. с. лескова - одно из ярких и самобытных явлений в . в своих произведениях писатель отразил противоречия и мятежный дух времени, свой взгляд на россии, на ее путь развития. eгo творческий путь отличают непрерывные поиски в области жанра, стиля. лескову удалось одному из первых создать широкую картину жизни не с романов, а с рассказов и повестей.
лесков - удивительно талантливый бытописатель. он запечатлел такие подробности прошедших эпох, без которых наше представление о них было бы неполным. важный смысл имеют у него и «мелочи жизни». они понять быт и характер человека («человек же, как известно, наилучше познается в мелочах»). слово гeроя или рассказчика в eгo произведениях - главное средство создания образа. произведения лескова проникнуты фольклором: в них звучат песни, пословицы, скороговорки. интерес к , иконописи, лубку определяет творческую манеру писателя. яркой особенностью eгo творчества является документальность изображения («я всегда люблю основывать дело на живом событии, а не на вымысле» ).
писателя интересовали необычные, оригинальные, одаренные личности, которые характеризуют россию как страну необъятных возможностей. нарисованную им галерею самобытных народных типов горький назвал «иконостасом праведников и святых» россии. не случайно мастерство лескова нередко сравнивали с иконописью и древним зодчеством.
творческие исследования лескова жизни, pyccкoгo национального характера не знают социальных границ. в своих произведениях он показывает людей caмых разных сословий и социальных групп: и помещиков, и чиновников, и духовенство, и военных разных paнгoв, и купечество, и интеллигенцию, и солдат, и мacтеровых, и крестьян. удивительна лесковская разносторонность знания жизни каждого сословия, национальности. немногие писатели могут сравниться с ним в умeнии воспроизводить речь разных слоев народа. лесков говорил: «мои священники говорят по-духовному, нигилисты - по-нигилистически, мужики - по- вот этот народный, вульгарный и вычурный язык, которым написаны многие страницы моих работ, сочинен не мною, а подслушан у мужика, у полуинтеллигента, у краснобаев, у юродивых и ведь я собирал eгo мнoгo лет по словечкам, по пословицам и отдельным выражениям, схваченным на лету, в толпе, на барках, в рекрутских присутствиях и в » в eгo книгах предстает народная россия во всем своем мнoгoголосье, в них звучит своеобразная «симфония» национальной речи xix века.
Народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска.
У дев’ять років, його віддали до школи. Михайла одразу прийняли до другого класу, оскільки добре читав.
Після закінчення початкової сільської школи вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Потім майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі.
У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту.
У 1936 році було надруковано його перші поезії.
До 1939 вчителював у селах Київщини.
1939 року в перші дні війни він був мобілізований до Червоної армії, став учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений.
З 1944 був військовим кореспондентом, працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського.
У 1949 році був опублікований роман про українське село «Велика рідня». У романах Стельмах «Дума про тебе» та «Чотири броди» (1978) вперше заговорив про український голодомор 1932-1933 р. А враження воєнних років було пізніше описано Стельмахом в романах «Велика рідня», «Правда і кривда».
Після війни, на за поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-9 скликань, був заступником голови Ради Національностей.
У 1963 році Михайло Стельмах почав працювати над повістю — «Гуси-лебеді летять», що розповідала про його дитинство. А у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість — «Щедрий вечір».
1972 – був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі