Письменник багато вистраждав, перш ніж до нього прийшли багатство і популярність. Всього він написав 273 розповіді, які переведені на багато мов світу.
Псевдонім письменника дуже часто помилково записують на зразок поширених ірландських прізвищ: О'Генрі. Існує кілька версій того чому Вільям Сідні Портер обрав собі такий псевдонім, але остаточної відповіді немає.
Найпопулярнішою версією є: псевдонім О'Генрі письменник обирав тому, що шкільний учитель Портера не переставав захоплюватися здобутками американського фізика Джозефа Генрі, часто вигукуючи на уроках: «О, Генрі! Ти відкрив те-то і те-то…»
Проте існує й інша версія походження цього псевдоніму. Коли Портер закінчив школу, батько влаштував його на роботу в аптеку. Після цього Портер перепробував мільйон професій. Так, зокрема, він був і бухгалтером, і креслярем, і касиром, і репортером… Аж раптом у банку, де він працював, була виявлена недостача — і всю вину за це звалили на нього. Відбуваючи свій перший термін у криміналі міста Колумбус, він у 1899 році написав оповідання «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна». Вирішивши сховатися за псевдонімом, він згадав, як у свої юні роки, під час роботи в аптеці, йому часто доводилося користуватись довідником Етьєна Оссіана Анрі (фр. Étienne Ossian Henry). Позичивши у відомого фармацевта ініціал одного імені й прізвище, Портер отримав псевдонім О. Генрі, під яким і став всесвітньо відомим. Що ж стосується оповідання, то воно було відразу надруковане в «М'к-Крю меґезін». Проте і це ще далеко не остаточна версія походження «О. Генрі».
Також, можливо, псевдонім О. Генрі запозичено з відомої ковбойської пісеньки «Скажи мені, о Генрі, який там вердикт?». Ще одна гіпотеза — О. Генрі — тому що Портер використав перше-ліпше прізвище, яке йому спало на думку.
За своє життя О. Генрі написав 273 новел і оповідань, і тільки один великій твір — роман «Королі і капуста». Повне зібрання його творів становить 18 томів.
Перша книга оповідань О. Генрі, що часто класифікується як роман,— «Королі й капуста» — вийшла в 1904. За нею пішли: «Чотири мільйони» (1906), «Непогасний світильник» (1907), «Серце Заходу» (1907), «Голос міста» (1908), «Благородний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909), «Вибране» (Options, 1909), «Точні справи»(1910) і «Вир» (1910).
Письменник помер 5 червня 1910 року в Нью-Йорку.
У збірку «Постскриптуми» (Postscripts), видану вже після смерті О. Генрі, увійшли фейлетоні, нариси і гумористичні замітки, написані ним для газети «Пошта» (Х'юстон, штат Техас, 1895–1896).
Будь-який з нас , напевно , читав у дитинстві казку про Червону Шапочку - красиву , слухняну дівчинку , яка допомагала мамі та стареньку бабусю . Зовсім по-іншому подає цей образ Є. Дудар у однойменній гуморесці . Його Червона Шапочка нагадує багатьох сучасних підлітків , для яких , духовність , чесність , ввічливість , повага до старших - лише порожні слова . Ця 16 -річна дівчина п'є , курить , розмовляє молодіжним жаргоном і живе виключно споживацькими інтересами . Навіть страшного здоровенного Вовка загнала і мисливця налякала , що вже говорити про хвору , немічною бабусі , у якої забрала останню пенсію! Після цього зникла в лісі і не повернулася додому. Їй байдуже , що бабуся залишилася без копійки , що хвилюється мати ... Головне - випити , погуляти , розважитися! Яка людина з неї виростить і яке життя її буде чекати - можна тільки уявити ...Звичайно , можна засуджувати , перевиховувати таку молодь , але це навряд чи щось змінить. Слід задуматися глибше : чому підлітки стають такими? Адже в дитинстві всі вони - милі , довірливі , невинні . Якими вони виростуть - залежить , в першу чергу , від батьківського виховання . Наприклад , мама Червоної Шапочки дає їй пляшку вина для бабусі. Якщо в сім'ї люблять випити , діти бачать це змалку і вважають нормою. Тому не дивно , що і дівчина перейняла цю згубну звичку. Те ж саме можна сказати і про повагу до старших. Як батьки і матері ставляться до своїх батьків , так їх доньки та сини колись ставитимуться до них самих .Гумореска Є. Дударя викриває недоліки у вихованні сучасної молоді. Підтекст цього на перший погляд смішного , дотепного твору досить серйозний . Письменник піднімає вічні проблеми батьків і дітей , добра і зла , справжніх і фальшивих цінностей . Майбутнє України і всього світу залежить від нового , підростаючого покоління. Тому і дорослим , і дітям треба постійно вдосконалюватися , ставати кращими , розумніше , добріше , щоб гідно виховати своїх нащадків , за які ніколи не буде соромно !
Два рассказа можно назвать робинзонадами: "Васюткино озеро" Виктора Астафьева и "Игорь - Робинзон" Саши Черного. Только Астафьев рассказывает о серьезном испытании, которое выпало на долю Васютки (он провел несколько дней в тайге и вышел к людям сам), а Саша Черный по-доброму смеется над своим героем - маленьким мальчиком Игорем, случайно заплывшим на островок посреди пруда. Рассказ Астафьева - реалистический, а Саши Черного - юмористический.
Герои этих двух рассказов практически противоположны по характеру. Васютка - настоящий таежник, знает, как выжить и прокормиться в тех местах. Многое умеет: и стрелять, и добычу приготовить, и направление в тайге определить. Семья Васютки воспитывает его как настоящего мужчину с ранних лет. Неудивительно, ведь "тайга слабых не любит". И в тайгу Васютка не погулять пошел, а по делу - за орехами. Заблудился он, погнавшись за глухарем-подранком. Заблудиться в тайге - это очень опасно даже для взрослого. Однако Васютка с честью справился с испытанием и сам вышел к людям, к тому же и рыбное озеро нашел.
Игорь же - ведет себя как маленький мальчик. Рассказ начинается со слов "Отец уехал по делам в Париж. Мама с экономкой ушли в соседнее местечко за покупками." Таким образом, Игорь - мальчик из богатой семьи (есть экономка, кухарка, садовник). Оставленный без присмотра, Игорь играет и случайно заплывает на лодке на островок посреди пруда и теряет лодку, забыв привязать ее. Пруд скорее всего невелик - ведь на остров смог заплыть пес. Игорь совершенно бес и не может сам выбраться, и его " " садовник. В рассказе Саши Черного и опасность, и шуточные, как говорят дети, "понарошку."
О возрасте Игоря в рассказе не говорится, однако он читал "Робинзона Крузо" и знает французский. Игорь явно не дошкольник, хотя ведет себя как маленький. По сравнению с ним астафьевский Васютка кажется совсем взрослым, хотя возможно, что он ненамного старше Игоря. Года на три-четыре примерно. А какая разница в поведении...
Письменник багато вистраждав, перш ніж до нього прийшли багатство і популярність. Всього він написав 273 розповіді, які переведені на багато мов світу.
Псевдонім письменника дуже часто помилково записують на зразок поширених ірландських прізвищ: О'Генрі. Існує кілька версій того чому Вільям Сідні Портер обрав собі такий псевдонім, але остаточної відповіді немає.
Найпопулярнішою версією є: псевдонім О'Генрі письменник обирав тому, що шкільний учитель Портера не переставав захоплюватися здобутками американського фізика Джозефа Генрі, часто вигукуючи на уроках: «О, Генрі! Ти відкрив те-то і те-то…»
Проте існує й інша версія походження цього псевдоніму. Коли Портер закінчив школу, батько влаштував його на роботу в аптеку. Після цього Портер перепробував мільйон професій. Так, зокрема, він був і бухгалтером, і креслярем, і касиром, і репортером… Аж раптом у банку, де він працював, була виявлена недостача — і всю вину за це звалили на нього. Відбуваючи свій перший термін у криміналі міста Колумбус, він у 1899 році написав оповідання «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна». Вирішивши сховатися за псевдонімом, він згадав, як у свої юні роки, під час роботи в аптеці, йому часто доводилося користуватись довідником Етьєна Оссіана Анрі (фр. Étienne Ossian Henry). Позичивши у відомого фармацевта ініціал одного імені й прізвище, Портер отримав псевдонім О. Генрі, під яким і став всесвітньо відомим. Що ж стосується оповідання, то воно було відразу надруковане в «М'к-Крю меґезін». Проте і це ще далеко не остаточна версія походження «О. Генрі».
Також, можливо, псевдонім О. Генрі запозичено з відомої ковбойської пісеньки «Скажи мені, о Генрі, який там вердикт?». Ще одна гіпотеза — О. Генрі — тому що Портер використав перше-ліпше прізвище, яке йому спало на думку.
За своє життя О. Генрі написав 273 новел і оповідань, і тільки один великій твір — роман «Королі і капуста». Повне зібрання його творів становить 18 томів.
Перша книга оповідань О. Генрі, що часто класифікується як роман,— «Королі й капуста» — вийшла в 1904. За нею пішли: «Чотири мільйони» (1906), «Непогасний світильник» (1907), «Серце Заходу» (1907), «Голос міста» (1908), «Благородний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909), «Вибране» (Options, 1909), «Точні справи»(1910) і «Вир» (1910).
Письменник помер 5 червня 1910 року в Нью-Йорку.
У збірку «Постскриптуми» (Postscripts), видану вже після смерті О. Генрі, увійшли фейлетоні, нариси і гумористичні замітки, написані ним для газети «Пошта» (Х'юстон, штат Техас, 1895–1896).
Объяснение: