На мою думку гра в радість, у деякі моменти просто необхідна. Особливо ця гра допомагає у скрутні моменти, як і нам показує Поліанна. Проте, не усі можуть у неї грати. Зазвичай це просто ліниві, або ж люди, які впали у великий смуток. Саме такі люди як головна героїня "заражала" їх цим щастям, для їхнього ж блага. Потрохи-помаленьку, їй вийшло це. Навіть коли у дівчинки була досить безвихідна ситуація, вона не сумувала
На мою думку, так потрібно грати у "Гру в радість". Вона як не як робить нас щасливішими.
Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати».Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука.Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний, вислів «неписана краса» .Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати» .Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука. Олівець — від слова олово. Раніше писали на телячій шкурі олов’яними стержнями, а лише згодом перейшли на графіт
Нина Карнаухова не сделала домашнюю работу по алгебре и не пошла в школу.
Чтобы знакомые не увидели её во время учебного дня ходячей с книгами по городу Нина в рощу.
Положив пакет с завтраком и книги под куст она стала догонять красивую бабочку, но наткнулась на ребенка, который смотрел на неё добрыми глазами.
В руке он держал букварь с тетрадкой, то Нина поняла в чем дело и захотела подшутить над ним.
-Несчастный прогульщик!- грозно сказала Нина.- С такого юного возраста ты обманываешь школу и родителей?
- Нет!- удивленно ответил малыш.- Я шер на урок, но в лесу есть большая собака, она начала лаять, а я заблудился.
Нина нахмурилась. Но малыш был добродушный и смешной, что ей пришлось взять его за руку и отвести через рощу.
Связка Нининых книг и завтрак остались лежать под кустом, потому что ей было стыдно поднимать их перед малышом.
Из-за ветвей появилась собака, и она съела завтрак, но книг не тронула.
Нина вернулась, села и заплакала. Нет! Ей не было жалко пропавшего завтрака. Слишком хорошо рядом пели птицы, и очень тяжело было на ее сердце, которое грызла совесть.
ответ:так
Объяснение:
На мою думку гра в радість, у деякі моменти просто необхідна. Особливо ця гра допомагає у скрутні моменти, як і нам показує Поліанна. Проте, не усі можуть у неї грати. Зазвичай це просто ліниві, або ж люди, які впали у великий смуток. Саме такі люди як головна героїня "заражала" їх цим щастям, для їхнього ж блага. Потрохи-помаленьку, їй вийшло це. Навіть коли у дівчинки була досить безвихідна ситуація, вона не сумувала
На мою думку, так потрібно грати у "Гру в радість". Вона як не як робить нас щасливішими.