Освіта і суспільство нероздільні. Будь-які проблеми, з якими стикається суспільство, неминуче позначаються на сфері освіти. Водночас, саме сфера освіти, відгукуючись на суспільні й цивілізаційні виклики, реагуючи на них, істотно впливає на розвиток певних культурних програм у суспільстві, основних тенденцій його розвитку.
Сфері освіти, зрештою, належить чимала частка відповідальності за численні негативні суспільні явища, появу кризи у духовній сфері, формування культурного ландшафту загалом і відповідного йому типу особистості зокрема. Найважливішим аспектом цього складного і комплексного процесу є формування, чи пак виховання молоді.
Виховна роль школи в Україні (як середньої, так і вищої) почала підмінюватись прагненням до винятково предметного навчання.
В освіті України почався новий етап розвитку, пов’язаний зі зміною менталітету суспільства та особистості, ціннісних орієнтацій молодого покоління. Пошук нових пріоритетів пов’язаний із визначенням шляхів формування традиційних національних цінностей, що мають більше, ніж особистісне значення; критичним аналізом західних ціннісних орієнтирів; визначенням взаємозв’язку інформаційних ресурсів та особистісної культури людини. Сучасна освіта потребує навчально-виховних програм, спрямованих на вивчення людини, її морального та духовного світу, її самовдосконалення та саморозвитку, на вміння орієнтуватися в соціокультурному середовищі, на цілісну організацію освітнього простору.
Всё стихотворение – бесконечное напряжение, не позволяющее отвлекаться. И здесь в полной мере раскрывается талант Брюсова «делать стихи». Первая строфа – ряд риторических восклицаний. При этом ряд построен на принципе антитезы: «Мой верный друг! мой враг коварный!/ Мой царь! мой раб! родной язык!» Видно, что душа поэта испытывает невероятно двойственное чувство, но оно в любом случае проникнуто восхищением и благоговением. Тут же возникает мотив вызова, который наполнен разнообразными ассоциациями: «Мои стихи – как дым алтарный!/ Как вызов яростный – мой крик!» Но пока это ещё только крик, а не полноценный вызов. Настоящий вызов появится чуть позже, когда автор сам разберётся, что значит для него язык: «Ты дал мечте безумной крылья…» Брюсов повествует нам то о «нежданных стихах», то о «тщетных ожиданиях созвучий». Страдания поэта! Язык же – «великан», которого невозможно покорить. Но Брюсов тоже не собирается сдаваться – он ставит условие: «Но всё ж, как магу, мне покорствуй,/ Иль обрати безумца в прах!» невероятно, но простой человек осмелился и бросил вызов речи! Брюсов решительно и громко заявляет: «Призыв бросаю – ты ответствуй,/ Иду, – ты будь готов к борьбе!» Многие современники за такую решимость, действительно, считали Брюсова безумцем. Можно было бы и остановиться на таком выводе, но последняя строфа всё расставляет о своим местам:Но, побеждён иль победитель,Равно паду я пред тобой:Ты – Мститель мой, ты – мой Твой мир – навек моя обитель,Твой голос – небо надо мной!Всё в этом стихотворении невероятно ярко, я бы сказала, сочно. Средства выразительности предельно чувственны. Эпитеты довольно просты, но при этом точны: яростный вызов, нежданные стихи, дрожащая душа. В качестве метафор используются сюжетные образы: сам автор и родной язык. Они же противопоставляются. Вокруг этих образов строятся антитезы, которые определяют композицию: друг – враг, царь – раб, Израиль, божество, вечность – краткие дни. Особо стоит отметить последнюю строфу – она состоит из пяти строк. Последняя строфа – самая важная в стихотворении, она выражает отношение автора к языку. И это отношение вызывает столько эмоций, что уместить их в четырёх строках автор, видимо, не смог. Здесь использованы самые яркие сравнительные образы, подтверждающие превосходство языка: «Ты – Мститель мой, ты – мой Твой мир – навек моя обитель,/ Твой голос – небо надо мной!»Данное стихотворение по праву занимает одно из видных мест в творчестве Брюсова. Оно явилось «зарифмованным» доказательством того, во что отказывались верить некоторые современники поэта: сможет ли он бросить вызов родной речи? Брюсов же смог, но это не означает, что обращение с языком давалось ему легко. Брюсов много лет трудился в первую очередь над собой, упорно постигая принципы стихосложения. Мне очень нравится стихотворение «Родной язык», оно провозглашает веру в силы человека, но при этом несёт в себе предупреждение: не стоит переоценивать свои возможности. Прибавьте к этому яркий брюсовский слог, стройность композиции и удивительные символы – и получится та притягательность, которую я увидела не только в отдельном стихотворении, но в творчестве Брюсова в целом.
Освіта і суспільство нероздільні. Будь-які проблеми, з якими стикається суспільство, неминуче позначаються на сфері освіти. Водночас, саме сфера освіти, відгукуючись на суспільні й цивілізаційні виклики, реагуючи на них, істотно впливає на розвиток певних культурних програм у суспільстві, основних тенденцій його розвитку.
Сфері освіти, зрештою, належить чимала частка відповідальності за численні негативні суспільні явища, появу кризи у духовній сфері, формування культурного ландшафту загалом і відповідного йому типу особистості зокрема. Найважливішим аспектом цього складного і комплексного процесу є формування, чи пак виховання молоді.
Виховна роль школи в Україні (як середньої, так і вищої) почала підмінюватись прагненням до винятково предметного навчання.
В освіті України почався новий етап розвитку, пов’язаний зі зміною менталітету суспільства та особистості, ціннісних орієнтацій молодого покоління. Пошук нових пріоритетів пов’язаний із визначенням шляхів формування традиційних національних цінностей, що мають більше, ніж особистісне значення; критичним аналізом західних ціннісних орієнтирів; визначенням взаємозв’язку інформаційних ресурсів та особистісної культури людини. Сучасна освіта потребує навчально-виховних програм, спрямованих на вивчення людини, її морального та духовного світу, її самовдосконалення та саморозвитку, на вміння орієнтуватися в соціокультурному середовищі, на цілісну організацію освітнього простору.