Зависть
Соседи Иван да Митрофан в друзьях значились. В тот год, о котором идёт речь, у Ивана пшеница знатная выросла. Позавидовал Митрофан соседу.
Вроде бы и землю вместе пахали, и семена одинаковые. Но у Ивана пшеница стоит золотая, улыбается, а у Митрофана – куцая, сердитая, словно обидел её кто-то.
Совсем Митрофан голову повесил. А тут ещё злая Зависть надоумила его, что в Иванову пшеницу надо насекомое вредное подсадить. Поест немного насекомое пшеницу соседу, вот и будет у всех одинаково.
Как стемнело, Митрофан запустил насекомое в соседскую пшеницу. Начала болеть и пропадать золотистая. Да и не только у Ивана. Перекинулось вредное насекомое и на Митрофанову пшеницу. А там и дальше, на другие участки.
Много бед принесли неразумные действия Митрофана. А виной тому – Зависть жгучая. Она много невзгод приносит.
Душа у Митрофана не совсем чёрствая была. Повинился он Ивану. А тот зла держать не стал. И вот обработали поля соседи все вместе раствором специальным. И пересеяли пшеницу. Выросла новая пшеница.
Жили были Мать с отцом у них были 2 дочек онда ленивая а другая роботница. Так и они жили. В один день отец дал роботу двоим дочнмярам. И как всегда ленивоя девочка ленилась. И за неё сделала роботу сестра.
На следующем днём дали задание ленивой девочки, она пошла и точно так же по ленилась. Пошла она домой как и пришла туда. И её напугали, и дали ей больше роботы.
Она не сделала и пришла как пошла туда. Её опять напугали и не давали кушать целую неделю. А сестры которая всегда роботала ей дали. И так неделя, она сказала родителям что больше не будет так ну и стала она роботать
Объяснение:
Сама придумала, если будут ошибки прости, или я не про то
ответ: Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів народу.
Объяснение: