Коли я читаю "Хор лісових дзвіночків", то мені здається, що у дзвіночків справжній, гарний, злагоджений хор. Ось першими починають заспівувачі ("Ми дзвіночки, лісові дзвіночки"), і вже за мить пісня, підхоплена всіма, злітає, мов на крилах ("Славим день"). Мелодія її дедалі наростає, дужчає ("Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм"), аж ліс пробуджується, гучить у хорі ("День! День"). А згодом — тихішає, пригасає, десь дзвенять найтонші голосочки ("Тінь! Тінь"). То знову розливається мелодія, напливає хвилями, гучна й широка, а потім спадає, бринить мрійливо-ніжно, мовби відлунюючись, і полишає в нашій душі теплі, світлі почуття.
Перший великий твір Вергілія — «Букопліки» (в пер. з гр. «Пастуші вірші») — створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в «Буколіках» автор пише про початок «золотої доби», який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа. Другий твір Вергілія — «Георгіки» («Землеробські вірші») — створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва. Найзнаменитіший твір поета — поема «Енеїда» (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу. У 29 р після багатьох попередніх робіт Вергілій приступив до Енеїди і, пропрацювавши над нею кілька років в Італії, вирушив до Греції та Азії, щоб вивчити на місці театр дії своєї поеми і надати своїй праці більше життєвої правди. В Афінах він зустрів Августа, який умовив його повернутися в Італію. По дорозі в Рим Вергілій захворів і помер в Брундизії в 19 р. до н.е.