Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй до хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/tvir-za-opovidannyam-grigora-tyutyunnika-divak/#ixzz4f5j2BmtX
Подробнее - на -
Объяснение:
Відповідь:
Когда отец Петра Вяземского умер, юноше назначили опекуна — Николая Карамзина. «Второй отец» познакомил мальчика со многими писателями и поэтами. Первое произведение юный Вяземский написал, когда ему было десять лет — это была трагедия на французском языке «Эльмира и Фанор». Однако впервые опубликовался он только через шесть лет. «Послание к … в деревню» вышло с подписью «К. П. Вий» в журнале «Вестник Европы». Только в 1814 году Вяземский стал ставить под стихотворениями свою фамилию.
В молодости Петр Вяземский поддерживал идеи отмены крепостного права и введения конституции. Поэт критиковал власть, та «отвечала ему взаимностью»: Вяземскому запрещали выезжать за границу, за ним следила полиция. В 1820-е годы поэт написал стихотворения «Негодование», «Послание к Каченовскому», «Волнение». За политическую лирику Вяземского прозвали «декабрист без декабря». Его фраза «Мой Аполлон — негодованье!» стала своеобразным девизом гражданской поэзии XIX века.
Пояснення: