Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки — індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про ґрунт і власне господарство. Всі вони зображені письменником як морально убогі люди, що через свої безконечні сварки втрачають почуття гідності.
Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши свою власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся в правах із старим Кайдашем. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам. "Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку". Відокремлення Карпа не припинило сварок у родині, а навпаки набавило.
Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим, зображує Нечуй-Левицький Лавріна. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером і поведінкою Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чвари псують чисту і добру душу Лавріна, він також втягується у родинну колотнечу, стає егоїстичним і байдужим.Ворожнеча між членами однієї родини за клапоть поля, за садибу, за стару грушу на межі не виникає зненацька, а поступово розгоряється. Однією із причин сварок автор називає нестачу землі — єдиного засобу для прожиття, проте стрижнева проблема родини крилася у егоїстичному підході до вирішення будь-яких побутових справ кожного із її членів. Письменник у гумористичному плані змальовує взаємні заздрощі, плітки та вибухи шаленої злості серед Кайдашів. Однак, гумор у повісті має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені обставини.
Объяснение:
Порівняльна характеристика Лавріна і Карпа
Пимен - Старый монах, поведавший многое на своём веку - славу, роскошь, любовь, войны. Теперь, в конце жизни он посвящает себя Богу.
Григорий - Молодой монах, который ещё ничего не видал. С ранних лет вырос в монастыре, слегка жалеет об этом.
В последние дни своей жизни, Пимен посвятил себя Богу. То есть, стал монахом. Пимен проводит дни и ночи за столом, перед лампадой, и пишет летопись, он надеется, что в один день, кто-нибудь найдёт его летопись, и начнёт переписывать правдивые сказанья Пимена.
«…Когда-нибудь монах трудолюбивый
Найдет мой труд усердный, безымянный,
Засветит он, как я, свою лампаду -
И, пыль веков от хартий отряхнув,
Правдивые сказанья перепишет…»
В один раз, пробуждаясь Григорий, снова видит эту картину, Пимен сидит за столом, перед лампадой, не смыкая очей что-то усердно пишет. Уже третий день он видит один и тот же сон, про то, как он поднимается на башню, и сверху смотрит на Москву, а снизу люди указывают на него, и смеются над юношей, и стыдно ему становится, что все живут обычной жизнью, а ему приходится целыми днями быть в монастыре. Поэтому, тот спросил у Пимена. Не чудно ли то, что это снится юноше уже третий день подряд? На что Пимен ответил, что это дьявол левыми пытается свести его с пути, и советует монах юноше, молиться и поститься, дабы уберечься от него, потому-что сам Пимен совершил много грехов, и он очень жалеет о том, что только в старости он посвятил себя на служение Богу. Григорий же, жалеет о том, что пришёл в монастырь с ранних лет. На что монах отвечает ему, что если Всевышний предписал такую судьбу, то так и будет продолжаться его жизнь.
«Не сетуй, брат, что рано грешный свет
Покинул ты, что мало искушений
Послал тебе всевышний. Верь ты мне:
Нас издали пленяет слава, роскошь
И женская лукавая любовь.
Я долго жил и многим насладился;
Но с той поры лишь ведаю блаженство,
Как в монастырь господь меня привел».
Как каждый из них относятся к гибели Димитрия и Воцарения Бориса?
Пимен смиряется с этим, потому-что тот знает, что если так захотел Бог, так и сложится судьба Димитрия, поэтому, он хорошо относится к его судьбе и гибели. Григорий же, наоборот, думает, что воцарение Бориса было не заслужено, потому-что, из-за него погиб царевич Димитрий, и говорит он, о том, что не получится у него укрыться от суда мирского, как и от суда Божьего.
«Борис, Борис! Всё пред тобой трепещет,
Никто тебе не смеет и напомнить
О жребии несчастного младенца, -
А между тем отшельник в темной кельe
Здесь на тебя донос ужасный пишет:
И не уйдешь ты от суда мирского,
Как не уйдешь от божьего суда».